Бруківками вишуканого міста з «могутньою» назвою

Я знаю напевне: спокуситися можна не лише книгою, спокуса підстерігає нас у різні миті нашого життя. Спокуса подорожжю – це коли ти солодко томишся в очікуванні побачень з новими місцями… Спокуса знайомством – це коли наближається жадана хвилина зустрічі з новими людьми…

Перший літній місяць приніс мені і моїм колегам саме такі спокусливі миті життя: несподівана подорож до Хотина і Кам’янця-Подільського, нові ідеї, цікавий досвід колег із інших систем.
Кам’янець…Могутня назва із м’якою вимовою, що з дитинства асоціювалася у мене з казкою. Начебто, у тих краях обов’язково потрібно когось звільняти із кам’яних підвалів, а потім обов’язково має бути щасливий кінець – він і вона довго і щасливо живуть у величному замку… І з чого в мене такі фантазії?:)

 Зізнаюся: до тих місць я їхала з відчуттям незвичайного хвилювання, адже Кам’янець-Подільський – це майже моя мала Батьківщина. Я, уродженка Хмельницького, дуже сумую за дитинством, проведеним у тих краях. І коли в автобусі сказала дівчатам: «Їду у місця, де мій пуп заритий», вони здивовано подивилися на мене. Уявляєте? Такої фрази ніколи і не чули:)
Саме місто вразило мене європейською вишуканістю, кількістю літніх кафе, досить дешевих ягід та квітами, що пишно прикрашали вулиці.
До бібліотеки ім. Затонського дісталися досить швидко і без проблем. Колектив бібліотеки молодий, відчувалося, що злагоджений і творчий. Чомусь в мене було враження, що з цими дівчатами давно знайомі, хоча часу на спілкування було обмаль.
Директор бібліотеки пан Валерій Любецький (після очільника Білоцерківської ЦБС Петра Красножона це був другий чоловік, бачений мною на цій посаді) викликав враження людини досить ділової, завзятої і такої, яка почуває себе серед підлеглих жінок, як риба у воді.
Коротка екскурсія триповерховою будівлею бібліотеки – потрібно було встигнути покрутити головою на всі боки, все «відсканувати» і відкласти у пам’яті. Більше всього мене вразили книгосховища, а саме височенні стелажі: потрібно мати неабияку спритність і гнучкість гуттаперчевого хлопчика, аби дістатися до верхньої полиці.
Цікаві неординарні виставки, досить велика кількість періодичних видань, гарно оформлені куточки як для бібліотекарів, так і користувачів. Все це – «затонці»:)

І знову обмеження у часі для спілкування. Домовилися обов’язково зустрітися найближчим часом вже на нашій території. Опісля – мерщій на оглядини замку.
Стосовно самої фортеці – повірте, її варто подивитися самім, аніж читати байки (хоч і правдиві) «спокусниці». Мабуть, найкращий варіант – розглядати фотографії:)

……..Ось саме так ми протоптували нові шляхи і зносили поки що першу пару черевичків:) Цікаве у нас ще попереду!