Роздуми методиста над бібліотечним «вічним»…

, , 8 коментарі
Останні декілька років бібліотечна спільнота – світова, а віднедавна і вітчизняна – доволі часто позиціонує себе як «третє місце». Так, ми претендуємо на те, щоби саме у стінах наших закладів користувачі проводили якнайбільше часу поза домівкою, роботою і навчанням. Але чи роблять щось конкретне самі бібліотекарі задля того, аби їхні потенційні клієнти не оминали «храм душі та знань»? 
Доволі часто можна почути від працівників із багаторічним стажем, мовляв, читачів зараз поменшало, бо одні не так люблять читати, як раніше, а інших більше приваблює Інтернет. То, виявляється, саме ці причини заважають масово йти людям до бібліотек? Чи, можливо, вони у деякій мірі надумані?
Є питання – з’являється бажання дослідити його…
У дорослої бібліотеки категорія читачів особлива – від юнацтва до людей поважного віку… Іноді бабусі чи молоді мами приходять замінити книгу, залишаючи на деякий час біля входу дитячий візок чи ведуть із собою у бібліотеку за ручку маленького «дослідника»… Поки рідні вибирають чергові літературні шедеври, малеча залишається під опікою бібліотечних «тьоть». Скільки цікавинок можна придбати тут у «вічне користування»! Олівчик, маленькі папірці, календарики, розмальовки і, навіть, солодощі:-) Справжній бібліотекар завжди «на чеку» і у «повному озброєнні»:-) 
Мабуть, нерідко спостерігаючи подібну картину, у багатьох бібліотеках дійшли висновку: для малят у «дорослому» закладі має бути свій куточок – з іграшками, дитячими книжечками, привабливими дрібничками. Задумано – зроблено…
Йдуть роки: діти підростають, продовжують приходити до бібліотеки з рідними, і весь спеціальний арсенал на поличці вже вивчено достеменно. Хочеться чогось новенького… Колеги, ваш висновок?.. А він наступний: чому ми так вперто розділяємо призначення бібліотек – «доросла», «для дітей»? Вона – сімейна! Адже ми претендуємо на таке заповітне «третє місце»? То чому, виростивши у стінах дорослої бібліотеки свого читачика, маємо віддавати його до дитячої, чекаючи потрібного віку, аби він записався до нас? А якщо дитині зручно і до вподоби приходити до дорослої, обов’язково відправляти її до закладу за віком? 
Особисто мені є чужою і неприємною така чи то класифікація, чи то дискримінація… Але більше чіпляє стійке небажання деяких колег вносити зміни до професійного життя. Є гарні новації – бажання змінюватися немає… 
Наша бібліотечна «дитяча» історія розпочалася з часів Насті. Із тієї дівчинки, котра з крихітки пліч-о-пліч пропрацювала 5 років зі мною на радіо. Я мала можливість, втіху та задоволення спостерігати, як ця розумничка поступово бере нові вершини. Бачила, що їй цікаво як із однолітками, так і з більш старшими друзями. Залишивши роботу на радіо, я сумувала без моєї напарниці, тому що саме вона часто давала поштовх до пошуку чогось нового та цікавого – і для мене, і для дітей.
Чому я повинна була і далі жити без цієї дівчинки? Тим паче, у «колеги» така професійна підготовка! Проводячи засідання жіночого клубу, почала запрошувати свою Настуню у співведучі. І зустрічі наші наповнилися новими фарбами, відтінками та емоціями! Дитяча безпосередність, помножена на природній дар, стала «родзинкою» кожної теми. 


А вже з нового 2015 року я отримала підтримку і розуміння колег: ми почали залучати й інших дітей до, начебто, дорослих бібліотечних дійств. Волонтерська робота, подарунки, виготовлені власноруч для діток-інвалідів, котяча вечірка – все це відбувалося разом із нашими молодшими друзями. 


Непомітно підкрався фінал навчального року, ситуація в країні не стабілізувалася, доходи у дорослої частини населення не летіли стрімко вгору, а це означало, що мало хто з дітей поїде з батьками кудись далеко на відпочинок. Розваг у нашому маленькому місті не так вже й багато, гуртки для дітей теж «на перерві»… Уся разом ця картина подавала чіткий знак: дітям потрібні скоординовані зустрічі – лишень не так серйозно і вкрай відповідально-скуто, як у школі, але й не так, як на гуртках – з окресленими рамками конкретних занять. Пам’ятаєте відомий вислів: «Обо всем и ни о чем»? Десь приблизно так…:-)
Настя й тут допомогла: «Давайте на кожну зустріч приносити із собою цукерки! А паролем буде щось на кшталт: «Входной билет – сто грамм конфет!» 
…І почалося…


Визначитися із засадами дружньої компанії, побудувати власний «будиночок» та навіть прийняти свою Конституцію Дружби? Будь ласка!
Ігри, розваги, творчі заняття та розмови на серйозні дорослі теми? Це теж ДоброНосики!


Виготовляти обереги для земляків-учасників АТО? У «доброму десанті» знову ж таки беруть участь дітлахи клубу. 
Посиденьки із казковим Вінні-Пухом, шоколадна вечірка, бджолиний рай, гостини у Світлофора, квест на Івана Купала, спроби себе у «примітивному мистецтві» та знайомство із штампінгом, різноманітні майстер-класи та «повне перезавантаження» – вереснева перевірка на грамотність – це лише деякі теми зустрічей у дружніх ДоброНосиків. А попереду ще стільки планів!



До чого я тут написала стільки відомих прописних істин і поділилася досвідом, можливо, вже давно втіленим у життя іншими бібліотеками? Тому що впевнена: є ще доволі багато бібліотек, в яких не можуть (чи не бажають?) переступити через «писані правила» своїх посадових інструкцій праці та через формулювання в отриманих кількадесят років тому дипломах. Такі працівники вважають роботу з «мілкими» такою, що не заслуговує на увагу і, навіть, іноді можуть закинути: «А що воно нам дає?»
А дає воно впевненість у завтрашньому дні: що наші «мілкі» підростуть саме у наших стінах і стануть нашими користувачами на все подальше життя. Вони впевнено відкриватимуть двері «дорослої», знаючи: у ній затишно – постійно, цілий рік, цілодобово і при будь-яких умовах. А «тьоті» стануть вірними друзями, з якими можна поговорити «про все», навіть про вкрай потаємне…

Дає абсолютно нових читачів, тому що усі діти (а їх «вже і поки що» – до 50 чоловік) до сьогодні були не охоплені бібліотечною статистикою...
Дає віддану бібліотеці когорту мам, тат, бабусь та дідусів, які тепер теж є найактивнішими членами наших «збіговиськ». До того ж у дорослого контингенту виявляється є стільки вподобань та талантів, що навіть не уявляємо: як ми без них жили раніше?:-) 




А ще виявляється, що скавуління про нелюбов до читання, нестачу нових книг і переваги Інету – непрофесійний «дитячий (читай – дорослий) лепет». Чи ми залучаємо до наших «ДоброНосиків» інопланетян, а не мешканців міста Бердичева?
Чим можна ще пояснити факт приходу до бібліотеки спекотної літньої пори, щосереди, без примусу (!) до 30 чоловік віком від 5-ти і до 70-ти? :-)
А, можливо, потрібно просто, перш за все, мати бажання стати сучасним бібліотекарем, котрий опановує та цікавиться усім новим? Адже, консерватизм у нашій роботі цінний лише в малих дозах…? Потрібно зацікавити користувачів так, щоб хотілося бігти до бібліотеки і в спеку, і в дощ, і навіть благати маму перенести важливу подію на інший день, бо у середу «ДоброНосики»?
…І тепер я можу впевнено сказати: попри усі чиїсь бажаня чи небажання наша доросла бібліотека поступово таки стане тим «третім місцем», про яке мріємо і ми – бібліотекарі, і якого так не вистачає нашим користувачам… 

8 коментарів:

  1. Таня - отлично! Действительно отлично. Столько сделано всего, и столько возможности сделать.
    У нас еще один вид "завлечение" использует центральная библиотека Карла Маркса - проект "Выставка в окне" .Или, если дословно, то "Арт-окно как объект культурного пространства библиотеки"
    Там каждый месяц меняется автор, сейчас вот (вчера смотрела) выставка художника-графика П. Сидоровича.. До этого была выставка вышитых лентами картин от Алёны Гранской.
    Окон у библиотеки много, расположена она в Центре и. как по мне, это тоже отличная идея!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Спсибо за добрые слова, Галюня! Так хочется, чтобы мы стали необходимыми нашим деткам, чтобы они не вештались по улицам в поисках ненужных приключений, а именно библиотека стала им "третьим" местом.
      Да, мы тоже используем витрину-окно. Другое дело - оно у нас старенькое и не имеет нужного вида((( Так хочется найти спонсора!

      Видалити
  2. Прописные истины как раз и забываются, так что очень здорово,что ты их сформулировала.
    Когда работала в библиотеке, тоже старалась раздвинуть границы как возрастные,так и прочие. Тишина не должна быть в библиотеке)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ириша, скорей всего именно так и происходит...
      И потом, люди забывают, что меняется мир, время, а значит и нам всем тоже надо меняться. Почему-то зациклены только на том "чему нас учили и за что деньги получаем"...
      Ты практик, тебе все это знакомо! Тем более, практик продвинутый:-)

      Видалити
  3. Таня, підтримую тебе! Чудовий досвід! Я й сама не раз говорила колегам, що ми самі собі маємо виховати читача: від маленького до дорослого. Тепер я бачу, що я не одна так думаю :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, знаю, що ти сама вкрай непосидюча:-)

      Видалити
  4. І я сумую за Настунею)
    Хочу сказати, що приємно вражена твоїм підходом до роботи - якби всі бібліотекарі були такі, як ти, то книжка була б на першому місці, а не інтернет. Молодці! Удачі вам у всіх починаннях!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. І не кажи...така журбинка:-) Це я про Настю)
      А про підхід.... мабуть, я своїм колегам так вже надоїла з цими ідеями...

      Видалити

Отправить комментарий

Вы хотите оставить комментарий, но не знаете, КАК? Очень просто!
- Нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария.
- Выберите Имя/URL. (Никто не любит анонимов!)
- Наберите своё имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то,что хотели и нажмите "Отправить комментарий"! Спасибо!