Я горжусь  тем, что в далекие 80-е  мой класс дружно выходил на парад 9 Мая... Мы, все 45 учеников нашего класса, были частью "живого коридора"...

Я горжусь тем, что и сегодня, много лет спустя, "живой коридор" из учеников на том же месте, в тот же день - 9 Мая...

Я горжусь тем,  что  мой класс в 11-ом, выпускном, исполнял накануне праздника на смотре военной песни известный "Майский вальс"...

Я горжусь тем, что мой однокашник, а теперь радийный шеф, в первый год открытия нашего ФМ, спросил: "Тань, а ты помнишь, как мы пели "Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай, тот цветущий и поющий яркий май..."? Мы с тобой помним. А теперь это будет и главный праздник для нашего радио"...

Я горжусь тем, что четвертый год 9 Мая на Лайв ФМ - особенный день: не смотря на рейтинги популярности песен, на чарты и хит-парады,  в эфире - только военные песни тех лет и в современной обработке,  воспоминания очевидцев тех событий,  истории создания любимых фронтовых песен и краткие сведения о городах-героях, переломных битвах и стихи, пронизывающие душу...

Я горжусь и помню...

И я горжусь, что помнят мои земляки, мои бердичевляне...

Є люди, які, начебто, все життя поруч з тобою. Ти ніколи з ними не зустрічався, особисто не спілкувався, але  відчуваєш в них рідну душу. І здається, що так  буде завжди: хтось народжується, хтось помирає, але саме ця людина буде жити вічно. А можливо це відбувається саме тому, що така людина - Актор з великої літери, і своєю грою і своїм життям зуміла переконати всіх: справжня людська душа - чиста, справедлива, повна жаги до життя - безсмертна. 

Мабуть, немає жодного,  хто був би байдужим до Богдана Ступки: його поважали і любили, його не сприймали і недолюблювали, але байдужих не було...Скільки ролей у кіно та в театрі...Скільки ще не зіграно...Скільки планів...22 липня 2012 в Києві у віці 70 років помер видатний український актор театру і кіно, народний артист СРСР і Герой України Богдан Ступка.

Я дуже люблю вірш Ліни Костенко "Крила" у  неперевершеному виконанні Ступки. Доволі часто передивляюся цей запис.  Майже рік хочу виставити на блозі для ознайомлення читачів, але чомусь все відкладалося... Сьогодні, в память про цю дивовижну, геніальну людину, час це зробити...

 

А й правда.
Крилатим грунту не треба.
Землі немає.
То буде небо...

Саме такою крилатою людиною був Богдан Ступка. Його крилами були чесність, щирість, вірність, працьовитість, щедрість...

...Людина нібито не літає...
А крила має.
А крила має!

Я пам’ятаю, моя дитина знає і пам’ятає… Я так вихована і мені боляче, якщо хтось по-іншому сприймає тему війни… Зізнаюся, хто встиг прочитати цей пост до правки, бачили – він був зовсім інший. «Правильний», як-то кажуть…Але навіщо пересилювати себе, якщо на душі зовсім інші рядки? Про те, що дивує черствість деяких молодиків, які вважають свято Перемоги не святом, а день скорботи – зовсім не початком війни. Про те, що ми не винні в тому, що живемо у такі часи, коли підручник історії вилучається зі шкільних бібліотек за одну ніч. Про те, що це не означає, якщо із інформаційних джерел забрати факти якоїсь події, то її начебто не було. Було… І ми – пам’ятаємо…

Теми, яка досить часто викликають суперечки між опонентами і ворожість навіть між друзями, я намагаюсь уникати. Як кажуть: «Краще поганий мир, ніж добра війна». В даному випадку дозвольте не дотримуватися цього принципу. Особисто я за те, щоб ми, ті, хто пам’ятають, цінують і пишаються, доносили молоді, що та війна була і почалася вона для народів, які жили на території Радянського Союзу, саме 22 червня. Вкладали у голови молоді те, що наші діди та прадіди воювали за Батьківщину і задля нашого мирного існування, і тому День перемоги – був, є і залишиться найвеличнішим святом… 

Ми – пам’ятаємо…