Знову скажете, що пані Кущучка кудись пропала. Маєте рацію, але та відсутність є досить виправданою: все це відбувається заради гарних, добрих справ на користь культурного розвитку не лише моєї особи.

Странным образом жизнь всегда распоряжается и дает то, что в данный момент хочется и чего заслуживаешь. А хотелось мне в последнее время отдыха, путешествий, новых впечатлений и недостающего опыта в разруливании некоторых проблемных ситуаций... И вдруг все свалилось в один момент... "Счастье вдруг в тишине постучалось в двери..." Я и Сумы! Сумы и мы! Это, оказывается, звучит гордо! Почему я пишу "мы"? Потому как благодарить я должна свою коллегу-подругу Галину Козаченко, которая и организовала мне эту поездку. А когда я ей выдавала слова признательности, Галина скромно опустила свои ясные очи и изрекла: "Хорошо быть Феем..."

Скоро только сказки сказываются, а большие дела не так уж и скоро делаются... Попали мы в Сумы почти "через три дня и три ночи"... Где перебежками, где с пересадками, на зайцах и оленях, пешком по горам и полям,  порой не понимая, что, где и как, но все же уверенно добираясь к намеченной цели. Бердичев-Житомир-Киев-Сумы...

В один из выходных дней уходящей  теплой осени в моем доме раздался звонок - приглашали посетить святые места близкого "соседа" - Малина.  Отчего не согласиться? Милая компания, интерес к путешествиям да и главное - вера.

Чтобы научить своих коллег чему-то новому, я сначала сама осваиваю незнакомые сервисы.
Неожиданная поездка по святым местам, незабываемые впечатления и тихая грусть...
Такой своеобразный анонс моего осеннего путешествия.
На компе многожество фотографий и каждая очень дорога...
А вот показать главное своим друзьям, читателям можно с помощью сайта TripAdvisor. Создать на нем слайд-шоу довольно легко.

Обучалка типа "Как? Что? Куда? " поможет вам во всем разобраться...

Вчерашний день можно назвать своеобразным миксом-подарком от судьбы, от Международного  дня туризма, который отмечали 27 сентября, и Всеукраинского дня библиотек, который празднуем 30 числа сего месяца.  Вот они собрались как-то все вместе и решили: а почему бы нет? заслужили наши барышни-библиотекари. Подарим им сказку!  Милости просим с нами...

Фраза "обещанного три года ждут" не про нас. Третья серия рассказов о путешествии во Львов готова! Свежеиспеченная, с ароматом львовского (самого лучшего в мире!) кофе, с ощущением "кругом голова" от увиденного, услышанного, прочувствованного в этом городе! Если вы пока не имели возможность попасть в самое сердце Западной Украины - Львов - постараюсь передать вам  впечатления летнего сезона-2013:-) Дабы было удобно читать сей пост всем желающим, вооружаемся русским языком. Надеюсь, львовяне меня  поймут и простят.

2 роки тому на І бібліотечному Ярмарку Спокусниця  була просто вражена різнобарв’ям представлених     бібліотек, ідеями від сучасних бібліотекарів, які перевершували самі себе у креативних вигадках та супернових формах роботи з читачами. Та все ж таки було декілька представників когорти книжкових берегинь, біля виставкових палаток яких зупинялася, затамувавши подих і намагаючись на власну мозкову плівку зафіксувати все. Однією із бібліотек, яка виписувала усім особливу літературну мікстуру, допомагала отримати квиток на Ковчег та мала у друзях справжнього Левеня, була Львівська обласна бібліотека для дітей. Рік ми спілкувалися у віртуальному режимі, потім знову Ярмарок, на якому Левенятки всіх своїх ярмаркових друзів відпускали у вільне плавання Безмежного Океану Книг. Перша развіртуалізація і плани на колективну бібліотечну зустріч. Цьогоріч Ярмарок має регіональні рамки і Спокусниця жалкувала про те, що багатьох своїх віртуальних друзів не зможе побачити. Але львівське Левеня вирішило спланувати все по-своєму:-) І Спокусниця навіть знає чому: адже це миле звірятко – її вірний друг за гороскопом. І правильно заплановані мрії мають властивості збуватися:-) Отже, Львів бібліотечний.

Що там ті трояндові, помаранчеві та оксамитові  революції...  У мене відбувається своя - львівська... Переворот думок, настрою, емоцій, сподівань... І все, славу Богу, тільки в позитивному напрямку:-) Якщо вам цікаво  про що я - подорожуємо разом... Потяг "Сімферополь-Львів" відправляється з другої колії:-) Усі шляхи ведуть з... - Козятину...

Пока в Бердичеве праздновали Хануку, день святого Миколая и католическое Рождество,  наш человечек слетал в Америку, узнать что там и как. Чтят ли украинские традиции молодые люди, красивы ли елки, ощущается ли атмосфера новогодних праздников? Хорошо ли там, за океаном, и тянет ли домой, когда находишься в тех краях? 

С борта самолета, с оказией, Санта Клаус передал Деду Морозу  фотоотчет нашего собственного корреспондента, в миру ведущего  библиографа Ольги Борисовны.

Бывало ли у вас такое состояние, когда в закромах вашего сердца и ума несколько лет зреет мечта, а  реализоваться никак не может?

Вот так и у меня: о Пирогово мечталось, Пирогово  снилось, о Пирогово столько слышалось:-)

Наконец-то!!! Свершилось! Наша директор, Людмила Владимировна, подумала и мы решили - в музей под открытым небом!!! 

После первого и второго КАДРОВ был главный, но не заключительный. Если вы тоже любите путешествовать, милости прошу с нами!

Звичайно, після першої бібліотечної  зупинки завжди буде і друга, і третя...
... І знову в автобус...

 "Як тебе не любити, Києве мій!" - саме ці рядки лунали в голові у кожної із нас, коли  автобус винирнув із нічних сутінок і узяв курс на столицю.  Бердичівські бібліотекарі цьогоріч вирішили порушити  традицію і зустріти своє професійне свято, як книжка пише - для душі та для тіла. Зупинка перша - Київ бібліотечний.

За зиму засиделись. На дворе календарная весна. За окном бешеное  лето.  А в голове ни бум-бум! Так и хочется полета души,  осуществления всех буйных фантазий, и отдыха - всем частям тела! До отпуска - бр-р-р - далеко! Не пропадать же зря! 

Как прекрасно, что в мире существуют творческие командировки, а именно: дружественная организация, где работает мой муж, совершила поездочку к винницкому фонтану! Не пропустите: прямой репортаж с места событий:-)

Путешествуя неизведанными тропами Интернета, увидела довольно таки своеобразный пост Как безопасно путешествовать по Украине о том, как мы, украинцы, выглядим в глазах американцев. Прочитала. Задумалась… А как на нас смотрят наши братья-славяне? Немцы? Англичане? Итальянцы? Мои друзья блоггеры? Захотелось узнать, а кроме того, немножечко прокомментировать (черный курсив в тексте) выдержки из путеводителя по Украине. Очень хочется услышать ваше мнение, дорогие читатели, как мы выглядим в ваших глазах? Ведь 9 октября (совсем скоро) День отражения (возможно в лужах), а за неимением таковых, загляну в ваши честные и правдивые глаза и узнаю всю правдушку:-)

Итак, приступаем…

Останній місяць літа багатий на подорожі: всі колеги намагаються поїхати на відпочинок до моря. Тому і ми за побажаннями Ганни  вирішили віртуально відпочити в Одесі.

Сьогодні ми подорожуємо до Одеси, куди їхати можна по-різному. Цього ніхто не заперечує. На літаку, поїзді, автобусі ... Бажаючі можуть продовжити. Я пропоную свій фірмовий варіант подорожі разом із програмою «Збирай валізу!»

"Я вам не скажу за всю Одессу, вся Одесса очень велика". В принципі і для чого це робити? Всерівно так розповісти про «перлину у моря», як це роблять самі корінні одесити просто не можливо. Солоне море, величаві каштани, кудряві скрипалі….Це все Одеса. Незвичайне місто України, в якому є все, місто - де поєдну’ється непоєднуване. І все завдяки тому, що тут живуть люди веселі, дотепні і життєрадісні.
Розпочати прогулянку варто із Соборної площі. 

Щоб познайомитись зі всіма відомими петербурзькими пам’ятками потрібен не один день і не один тиждень...Але ми сьогодні намагатимемося побачити як найбільше:)

 

Друга наша подорож Росією присвячена Півночі. Справжній. Крайній. В якості еталонного прикладу виступає місто Нар‘ян-Мар. 

Привіт-привіт всім! Сьогодні програма “Збирай валізу” мандрує на Північ. 

Із самого дитинства мріяла побачити повне сонячне затемнення і північне сяйво. За останнім вирушаємо до Заполяр‘я, до ненецького Нар‘ян-Мару, в якому, як співається у відомій пісні, живуть оленярі і рибалки, саме містечко не велике і не мале, стоїть на березі Печори. Відома річка багата на білу і червону рибу, яка для нас є справжнім делікатесом. Населення містечка – пара десятків тисяч чоловік, які влітку пересуваються човнами, а зимою користуються снігоходами. 

Я знаю напевне: спокуситися можна не лише книгою, спокуса підстерігає нас у різні миті нашого життя. Спокуса подорожжю – це коли ти солодко томишся в очікуванні побачень з новими місцями… Спокуса знайомством – це коли наближається жадана хвилина зустрічі з новими людьми…

Перший літній місяць приніс мені і моїм колегам саме такі спокусливі миті життя: несподівана подорож до Хотина і Кам’янця-Подільського, нові ідеї, цікавий досвід колег із інших систем.
Кам’янець…Могутня назва із м’якою вимовою, що з дитинства асоціювалася у мене з казкою. Начебто, у тих краях обов’язково потрібно когось звільняти із кам’яних підвалів, а потім обов’язково має бути щасливий кінець – він і вона довго і щасливо живуть у величному замку… І з чого в мене такі фантазії?:)

Відвідинами старої Хотинської фортеці подорож цим краєм не закінчилася. Напередодні нашого уік-енду ми не полінувалися і зазирнули до Інтернету, дізналися координати Хотинської центральної бібліотеки.
Зателефонували. Крізь кілометри відчули по телефону позитив і доброзичливість, що їх передавав голос Ніни Дмитрівни Луць, директора бібліотеки. Отримавши «добро» на візит, відразу вирушили до сувенірного відділу із символікою Бердичева. Адже хотілося одразу зацікавити і запросити нових друзів із візитом до себе…

Але це все попереду...

Літо… Пора відпусток і подорожей… Із відпочинком ще трохи почекаємо, а ось мандрувати – саме те. Цими вихідними подорожували ми, тобто вся чесна компанія бердичівських бібліотекарів, до легендарного міста Хотин. Краєвиди Чернівеччини вразили нас неймовірно! Ранок, долинами розсіювався туман, який не стелився землею, як ми до того звикли, а клубочився, чіпляючись за верхівки дерев…Сонечко тільки-но починало розплющувати оченята, його було ледь видно на горизонті, а самісінько напроти сонячного світила ще красувався легінь-повний місяць… Величавий спокійний Дністер по обидва боки нашого шляху… Казкова дивина, та й годі… Дорога зовсім інша, ніж у нас, у Житомирській області: ми звикли до широкої траси, а тут, начебто, перенеслися у часи Устима Кармелюка: старі дерева щільною стіною височіли впродовж всього узбіччя, зазираючи у вікна автобуса.
Нарешті дісталися до пункту призначення Хотинської фортеці – однієї з найкраще збережених фортець Європи XVI ст.