Вже дуже давно просила чоловіка написати гостьовий пост... Дочекалася :-)

Щиро вітаю колег зі всієї України із професійних святом!
Ви дійсно найкращі і найкреативніші, людяні та чуйні,  сучасні і творчі профі своєї справи!
Бажаю кожній із  вас усього того, що вміщується в таке коротке слово "щастя"! 

Не думайте, что этот пост будет простым отчетом: какую дату, как и когда праздновали.  В этой истории есть некая тайна, почти мистическая нотка... Но видимо именно наша библиотека "заслужила", чтобы это необычное событие произошло с нами... 

Напомню: юная библиотечная команда ДоброНосиков старается успевать быть "везде и вовремя", особенно что касается отмечания различных праздников. Еще в теплые сентябрьские деньки, по погоде более похожие на экватор лета - июль, "прилетал" к нам  в гости Всемирный день журавля.
А так как птица эта для наших краев не редкость, то и вспомнить ее внешний вид у ребят проблем не составило... Все бы ничего, но когда дело дошло до птичьих ног,  ДоброНосики засуетились, заспорили... 

Останні декілька років бібліотечна спільнота – світова, а віднедавна і вітчизняна – доволі часто позиціонує себе як «третє місце». Так, ми претендуємо на те, щоби саме у стінах наших закладів користувачі проводили якнайбільше часу поза домівкою, роботою і навчанням. Але чи роблять щось конкретне самі бібліотекарі задля того, аби їхні потенційні клієнти не оминали «храм душі та знань»? 

Доволі часто можна почути від працівників із багаторічним стажем, мовляв, читачів зараз поменшало, бо одні не так люблять читати, як раніше, а інших більше приваблює Інтернет. То, виявляється, саме ці причини заважають масово йти людям до бібліотек? Чи, можливо, вони у деякій мірі надумані?

Є питання – з’являється бажання дослідити його…

Вот такой супер-казачок приветствует всех в стенах нашей библиотеки. Подарили нам его читатели накануне 8 марта. И где откопали такой раритет? Лет ему....эге-гей!...

"А за вікном майже весна", - співає Вакарчук. І, дійсно, новий сезон обіцяє порадувати нас різнобарв'ям яскравих насичених кольорів. Серед них особливо виділяється фіолетовий - його дизайнери зробили не просто модним, а ультрамодним.

...Добродетель человечности и доброты ассоциируется с Богиней Гестией...

...Это Богиня Гестия! Веста! Благая Весть...

Досить часто в житті трапляється не так, як планується. Нічого дивного в тому немає. Але, якщо все шкереберть, то, принаймні   хотілося б, аби  хтось навіть на краю світу у Києві був тобі порадником та другом.  Моя розповідь про людяність. Якої так не вистачає у сучасному житті. Людяність у вік вебдванольності. 

У нас сейчас выборы. Маршрутные споры, кухонные анекдоты, уличные пикеты, недоразумения на избирательных участках - это теперь часть нашей каждодневной жизни. 

Асфальтированные дороги, детские площадки, быстро крутящиеся педали великов, продуктовые пенсионные наборы, компьютеры - это все предвыборные подарки.  Зеленые, синие, белые,  помаранчевые, никакие, воздержавшиеся -  это некоторые из партий.  И это ВСЕ -  мы. К концу месяца мы будем с тем, что заслужили. Вернее, что сами выберем. 

Все хорошее в жизни рано или поздно заканчивается. Но не для тех, кто хотя бы раз побывал на Ярмарке в Украинском Доме. Для нас - библиотекарей, коллег по блогосфере, однокурсников - все только начинается: ведь мы именно здесь нашли друг друга и дружба эта обещает быть долгой, крепкой и нерушимой:-)

Сегодня мой  третий по счету, но первый в душе пост посвящен именно таким незабываемым встречам.

У библиопчелок мысли до сих пор роятся в голове. И притом далеко не пчелиными табунами. С самого утра объявили слет на территории местного улея и самая главная пчела  дала задание за этот год: до начала  третьей Ярмарки вывести новые сорта библиотечного меда, которые отвечают всем требованиям, имеют ряд преимуществ перед другими библиотеками. Задание, я вам скажу, не из легких. Ведь столько фантастического увидели на ярмарке, столько пыльцы вынесли в своих хоботках, что еле пакет с литературой различной (буклетами, проспектами, календариками, закладками) принесли к закрытию домика на ночлег. Спокуснице, как пчелиному вожаку в методическом направлении, теперь придется ни есть, ни спать, а создать дивный, уникальный нектар, который порадует весь украинский библиотечный рой...

Втомлені, але задоволені, насичені новими ідеями, під великим враженням від знайомств, повернулися бібліобджілки у свій вулик після Ярмарку. Цьогорічна казка була не менш цікавою, ніж минулого року. Адже  стільки всього побачили, що остаточно дійшли висновку: найкреативніші люди у світі - бібліотекарі!

Ось і пролетів рік. І не просто пролетів,  а приніс стільки нових друзів, вражень, цікавих ідей.  Як і мріялося - завтра у Києві знову побачимося із колегами зі всієї України. На Ярмарку. Із нетерпінням чекаю на зустріч із  колегами-друзями із блогосфери. Та ще має бути  "развіртуалізація"!

Ну а поки що, аби не дуже скучали, перегляньте минулий пост із Першого ЯРМАРКУ інноваційних бібліотечних послуг та електронного врядування.   

Як бібліобджілки за інноваціями літали...

Пізнім вечором, коли домашні  солодко сплять у своїх ліжечках, можна посидіти і позгадувати, яка дивовижна "практика" чекала нас після відвідин філії. Сто і один рік не була я у місцевому Ботанічному саду. Ще коли дівчинкою  ходила на шкільну практику на присадибну ділянку. Не знала, що і начальство змінилося,  і  господарство настільки покращало, і навіть є невеличкий дендрологічний парк, про що взагалі ніколи не чула. У нас, в Бердичеві, і своя "Софіївка"?

Весна наповну квітує, буяє  та милує око. Саме час проводити семінар із досвіду роботи з екологічного напрямку.  Сидіти  у звичній обстановці? Щось воно не те... Адже і дорослі подібні до школярів, які у останні дні навчання зазирають у вікно і мріють про перерву. У такі теплі дні  працівники філіалу  № 2 вирішили зробити сюрприз своїм колегам. Семінар, який я планувала провести на базі бібліотеки, розширив свої кордони - нас запросили до Ботанічного саду  нашого міста. 

Але спочатку - "бібліотечна теорія", потім - "практична  прогулянка". 

Новая выставка в центральной библиотеке. Яркая, сочная, праздничная.  С какой теплотой задумываются такие вещи, сами знаете. Конечно же, сфоткала, и спешу поделиться с вами. Выбираю удачные снимки  и тут "ушла" в воспоминания о том, что еще учась в школе, тайно, скрываясь и боясь, бегали в Никольскую церковь посмотреть на праздник и послушать дивное пение церковного хора. И не дай Бог, узнать нашим учителям, что мы подходили к церкви: грозят разборки на классном собрании.  И еще хуже, если узнают, что наши одноклассницы (а вы ведь помните, что городок наш - еврейский) приглашали к себе домой и угощали мацой. Ничего особенного, пресное тесто. Но ведь было оно привезено "оттуда", а значит - интересное и запретное. А сейчас, пожалуйста, - и в церковь открыто ходим, и мацу нам на работу угоститься приносят, и с радостью  в праздничный день говорим друг другу "Христос Воскрес!", и даже никакой идеологии  и разрешается в библиотеке выставку оформить к светлому Воскресению Христовому.

У вас бывает такая ситуация, когда не только ноги, но и руки не могут дойти до какого-то дела? Мдя, придется купить автомобиль... Время летит, события чередой проходят.... и вот почти месяц прошел, как я была на тренинге у коллег в Житомирской ОУНБ. Обещала быстро сделать постик, но все некогда.... А там ведь и подарок был для нашей общей знакомой... Но обо все по порядку:-)

Ирина Огнева сегодня задала вопрос: с каким настроением Вы встретили первый день осени? Отвечу быстро и не задумываясь: настроение — соответствует ожиданию чуда! А еще первый день осени начался как у первоклашки — с сочинения на тему “Как я провел лето?”:-)

Эх, сто лет не писала таких сочинений. А тема, я вам скажу, действительно стоит внимания. Ибо не только в канун Нового года надобно подводить итоги.
Итак... Как же я провела лето 2011? Чем оно мне запомнилось и что подарило?
Ну, во-первых, если коснуться блогосферы, то много новых друзей-читателей-просто друзей. И к тому же супер позитивное  "вливание" в стройные ряды "Парада библиотечных блогов".

Во-вторых, много новых идей в библиотечной работе. Как оказалось на поверку, библиотекари — это люди, которые не отдыхают даже летом, и некоторые из них часть своего законного отпуска все равно посвящают любимому делу. 

В-третьих, и это, конечно, невозможно не вспомнить, знакомство с коллегами из других областей и поездка в гости в Каменец-Подольский,  Хотин.
В-четвертых, день рождения новых рубрик на блоге: "Професійний блокнот", "Смак життя",  "Стоптуючи черевички",  "Здравствуйте на Вас!", "Таки да Бердичев".
Пятое...и очень значимое: знакомство с новыми книгами до сих пор радует "Фрида", "Мати все".
Шестое, и не менее важное в моей работе событие: в связи с победой при написании проекта для получения гранта у нас в библиотеке появился системный администратор Роман Сергеевич, а если проще и любя — наш Ромчик. Данное событие стало переломным этапом в жизни библиотеки в целом и в частности моей, как методиста. Необыкновенное соединение романтической души, современной практичности, хорошего вкуса, музыкального гурмана и классного дизайнера многих моих “буйных фантазий”, касающихся библиотечных идей.
Седьмое. Самый виноградный, арбузный, дынный месяц лета принес мне день рождения моей второй любимой работы LIVE FM, мое день рождение и много “рожденченских” дней моих друзей. Как оказалось — меня окружают стаи львов!:-)

Есть и восьмое, и пятнадцатое... Но время, отведенное на сочинение, истекает.

Спешу написать вывод: Лето удалось!!!

Как часто бывает в библиотечной жизни,  нам приходится выполнять одновременно кучу обязанностей. Как говорится: «И швец, и жнец, и на дуде игрец». Именно под звуки духового оркестра моя коллега по работе, а в жизни просто верная подруга, Светлана Петровна, встречала гостей. Неизведанные дорожки марафонского забега «Восток-Запад» влились в главные дороги города Бердичева. А библиотекарям была предоставлена почетная миссия: в роли ведущей теплым ласковым словом поддержать бегунов. Как все происходило – смотрите репортаж ТРК ВІК. 

Хочу заметить, что такую активистку, спортсменку и просто красавицу Светлану Петровну мы могли бы просто не наблюдать на следующий день в стенах библиотеки. Ибо марафонцы настоятельно приглашали ее присоединиться к колоне бегунов. И только огромная любовь к своим читателям отрезвила буйную головушку моей коллеги и вернула в родные пенаты. Правильно! Здоровый способ жизни можно воплощать в действительность и на рабочем месте…

Нарешті, нарешті  Спокусниця "подружилась" із Парадом бібліотечних блогів. Як приємно бачити дописи колег і черпати нові ідеї! Якщо Ви ще не з нами - приєднуйтесь!

К участникам!
Парад - это всегда лучшее, образцовое!
Цель этого летнего интернет-проекта - наглядно показать возможности библиотечных блогов. Кому-то блог помогает публиковать новости, кому-то делиться своими презентациями, фото и видео с коллегами, кто-то ищет диалога с читателями, устраивает конкурсы, проводит опросы, кто-то осваивает при помощи блога новые технологии.

От каждого библиотечного блога-участника на Парад выставляется ОДИН пост (сообщение), наиболее на взгляд автора отвечающий цели этого проекта.
Ваш пост по сути должен быть примером-ответом на вопрос "Для чего вам блог?".
В результате должен получиться онлайн сборник - прекрасный аргумент для профессиональных дискуссий, хороший стимул для работы.

Присылайте на адрес mybiblioteka@gmail.com свои заявки со ссылками на посты для Парада. Желательно пояснить, почему вы выбрали именно это сообщение. 

Для того, чтобы стать соавтором "Парада библиотечных блогов" и самостоятельно опубликовать свой пост, сообщите, пожалуйста, свой мейл - вышлем приглашение :)

Лозунги для Парада:
"Да здравствует читатель!"
"Долой информационное неравенство!"
"Библиотеки всех стран, объединяйтесь!"

Межі вічного призначення жінки на землі – створити сім'ю, народити й виростити дітей – у сучасний час хочеться розширити до самовдосконалення, самоствердження, саморозвитку і самореалізації. Погодьтеся: якщо мама й дружина – не тільки гарна господиня і любляча мати, а й багата, творча особистість, з такою людиною поруч цікавіше жити.
Мистецтво спокуси у нас, жінок, як-то кажуть, «у крові». Ми можемо спокусити поглядом, рухом, навіть однією своєю присутністю – це наше, природне.
Спокуса криється у наших вміннях та хобі: скільки рукодільних див твориться вмілими ручками жінок, викликаючи подив і захоплення.
Коли з дитинства маєш вірних друзів – книги, і, ставши дорослою, не розгублюєш цей багаж помічників, то хочеться спокусити до спілкування з ними як знавців-колег, так і читачів, у руки яких, за різних обставин, книга потрапляє не так часто. А під час спілкування на сторінках блогу з фахівцями з різних галузей знань, з’являється стійке бажання отримувати новий досвід і спокушатися новими цікавими ідеями. Саме тому мене «занесло» у блогосферу.
Особисті враження від прочитаного, відгуки читачів, забуті й нові імена в літературі, переможці різноманітних літературних конкурсів. А ще книги-ювіляри, краєзнавчі знайомства, все про професію бібліотекаря, робота із професійним блокнотом методиста, а також прості людські емоції та смакування і смак життя – все це ви знайдете у блозі "Спокушаючи книгою"
Одним із характерних постів, який розкриває суть професії бібліотекаря, є  "Чи престижна сьогодні професія бібліотекаря?"

Запрошую усіх колег та читачів подивитися на нас дещо з іншого боку. Які ми звичайні і в той самий час особливі… Бібліотекарі… Жінки… Спокусниці…

Пам'ятаю, коли вчилася 9 класі, в країні якраз був період тотального дефіциту. Потребували всього і завжди. Щодня, повертаючись з подружками зі школи додому, заходили до книжкового магазину: подивитися, погортати сторінки книг, поринути у незвичайну атмосферу пригод героїв, і, коли повезе, купити вподобаний твір.

    Ось так, дотримуючись традиції відвідин книжкового магазину, поступово я склала гарну дитячу бібліотечку. Батьки дивувалися, навіщо у нашій домашній книгозбірні другі екземпляри Чарівника Смарагдового міста, Мері Поппінс і Мумі Троля. А я збирала свою, особисту. І як Ви думаєте, для кого? Для своєї майбутньої дитини. За багато років до народження мого маляти, я почала прищепляти йому любов до книги.

    Нині у мене підростає чудовий син, який любить літературу і який читає багато, але дуже вибірково і вдумливо. 17-річний хлопець, який може “дати фору” деяким дорослим, дискутуючи із різних галузей знань. Син, який постійно цікавиться у матері-бібліотекаря, чи прочитала вона 100 книг, з якими обов'язково повинна ознайомитися кожна освічена людина. Син, який не може зрозуміти мій вибір професії: не престижно, мовляв, мала зарплатня і взагалі, кому потрібні сьогодні ці бібліотекарі?

    У цей самий час багатьох цікавить: чи престижна сьогодні професія бібліотекаря, чи потрібні бібліотеки сучасній Україні? Тому хочеться дещо розвинути тему і подискутувати із читачами та колегами відносно цікавої, на мій погляд, думки: «Якщо нас немає в бібліотеці, нас не існує?»

Бібліотекар сьогодні в основному асоціюється із такою собі жінкою пенсійного віку, яка перебирає формуляри у порожній читальній залі. Але це зовсім не так. Декому здається, професія бібліотекаря полягає в тому, щоб просто взяти з полиці книжку і видати її читачеві. В більшості своїй люди вважають, що вже в такому місці, як бібліотека, будь-хто зможе працювати. А тому щиро дивуються з того, що бібліотечна професія вимагає знань, підготовки в спеціалізованому учбовому закладі. Але ж нині всюди сучасні технології, покладені на новітні системи. Мабуть це і є однією із причин, чому сьогодні «стародавню» спеціальність охоче опановує молодь.

Спеціальність книгознавця переважно хочуть здобути діти з інтелігентних сімей, яким не треба пояснювати, що таке книжка, інформація і розумова діяльність. Насамперед бібліотекар повинен любити людей і любити книгу. Оскільки бібліотекар працює з людиною, у нього повинні бути розвинені комунікаційні якості, інтелект. В університетах та інститутах навіть існує цілий цикл дисциплін, які вивчають ділову комунікацію, психологію, спецкурс бібліотечної психології, присвячений спілкуванню у бібліотеці. 

Так, престиж професії впав. Але спеціальність «бібліотекар» замінила сучасна назва «інформаційний фахівець». А такі можуть працювати у будь-якій установі, де є інформаційний центр. Хочеться поставити риторичне запитання: «Чи потрібні бібліотекарі сучасній Україні?» І одразу відповісти: «Бібліотеки існують вже понад 5000 років. Як же можна говорити, що це непотрібно! Тим паче, якщо ми будуємо високоосвічене суспільство». 

Наша професія дає змогу спілкуватися з людьми та допомагати їм. Працівник бібліотеки – перша людина, яка дізнається про новини у світі інформації. Люди, які працюють в цій установі, виконують почесну місію - вони несуть людям радість спілкування з книгою. 

Особисто мені подобається ця професія тому, що бібліотекар – це людина освічена, розумна та комунікабельна. Та і в більшості у професії бібліотекар, як то кажуть, жіноче обличчя. Сьогодні у бібліотечній справі залишаються лише ті, хто має покликання до цієї професії, любить її, цінує, не дивлячись на невелику заробітну плату. Проте, залишаючись працювати в бібліотеках, вони зробили вибір, який на ділі, а не словах доводить їх відданість духовній культурі. 

Мені дуже хочеться, щоб та молодь, яка ще не зробила свій вибір в отриманні спеціальності, побачила нашу роботу, як то кажуть, «зсередини». І можливо саме ви – молоді, розумні, креативні – через декілька років радісно зустрінете нас, своїх читачів, у затишних стінах українських бібліотек.

Сьогодні же у гості до майстра – бібліотекаря – вас гостинно запрошує бердичівська міська бібліотека і ТРК ВІК.