У грудні ця книга стала для мене відкриттям. "Погана мати" російської письменниці Маші Трауб - дуже щира проза, де все на межі, як втім і в нашому житті: любов і ненависть, щастя і біди, захват і гіркота.
Були моменти, коли після прочитання певної глави, хотілося повертатися до «шматка», що сподобався, ще і ще....
І неправда, що Трауб – суто жіноча письменниця. З моїм коханим ми ділили книгу на вечір і в ній постійно стирчали дві закладки. Як-то кажуть, хто перший встав, той штанці узяв. Коли перегорнули останню сторінку, Сашко видав: «Напевно, це перша книга в житті, після прочитання якої хочеться відразу почати перечитувати її знову». Повірте, з його вуст це щось та означає!
Мудро хтось колись сказав: «Поки живі наші батьки, ми залишаємося дітьми». Так ось: перегортаючи сторінки «Поганої матері», розумієш, що наші мами — якими б вони не були, як би з нами не вчиняли, і, як нам здається деколи, несправедливо ображали – все-таки люблять нас. Будь-якими. І завжди.
З прозою Трауб вам не доведеться сушити голову, чим зайняти себе увечері або на вихідних.
Я гадаю, Ви все зрозумієте, коли прочитаєте ось це:
Авторські колонки Трауб можна подивитися тут
Закінчила читати роман Люко Дашвар «Мати все»…Якось характерно, що читалось у негоду: всі ці дні йшов дощ… Погода, я вам скажу, додає фону читанню. Все, начебто, «в тему»…
Багато творів чекають на свій куточок у серці, але після цієї книги хочеться перепочити душевно і розставити все по своїх місцях…
Роман написаний трохи своєрідною мовою… Але це лише спочатку…Потім не помічаєш абсолютно нічого….тому що сам сюжет затягує неймовірно…
Читала в інеті, що роман створений на реальних подіях. А й дійсно… Хіба у нас, людей, щось є таким, що не можна уявити?
Після перших глав не вірилося у те, що все відбувалося насправді…Потім розумієш, що стикаєшся з подібними історіями день у день. Просто «близькі» неймовірності нічим вже не вражають, а тут таке (!) коїться…
Заможна родина лікарів: столична еліта, інтелігенті люди, дружня сім‘я. Хворий син Платон, навкруги якого обертаються всі світи - і матері Іветти, і няньки Ангеліни, сестри Ліди, і навіть зятя Стаса…. У кожного з них свої таємниці, «свій скелет у шафі», свої страхи і нездійсненні мрії… Нав’язана Іветтою всім відповідальність за життя Платона, що з часом стає боротьбою за першість опікувати божевільного. Любов та ненависть, бідність та багатство, сповнені людяністю душі та закоренілою черствістю. Стосунки, що, начебто, купляються за гроші і вчинки, які не оціниш жодними скарбами…
Всі герої сильні кожен по-своєму: впевнено сказати, що Іветта – неймовірна «залізна» жінка, а Ліда – слабка тютя, не можу... Чи Станіслав безхребетний зять? Ні, це зовсім не так, як здається напочатку… Мені до вподоби те, що героїв показано з різних боків: вони не здаються повністю позитивними, або такими, що викликають виключно огиду. Кожен показаний звичайнісінькою людиною: зі своїми примхами, недоліками та сильними сторонами. Радує те, що саме Стас наприкінці історії виявився напрочуд «людяною людиною». Але я хочу, аби ви самі дали оцінку героям. Можливо це будуть зовсім інші характеристики. У деякій мірі книга допомагає знайти себе… Знайти відповіді на особисті питання і дати оцінку своїм вчинкам… Переглянути своє життя…
Як часто буває: книга тільки розпочала своє дійство, а вже знаєш чим все закінчиться… Люко Дашвар тримає читачів у тонусі і майже кожна глава дивує своєю розв’язкою.
Сьогодні вночі перегорнуто останню сторінку: я вкрай збентежена, трохи розлючена, налаштована дещо сентиментально і звичайно сповнена подяки автору. Цей роман став для мене книгою-пошуком...
Маємо можливість прочитати твір тут і ось тут.
Можливо, Вас зацікавить інтерв ’ю з письменницею Люко Дашвар
І цікава відеопрезентація книги
Я гадаю, Ви все зрозумієте, коли прочитаєте ось це:
"Эту книгу я писала с оголенными нервами, потому что была мамой новорожденной девочки. Она о самой главной, самой большой любви в жизни женщины - о любви к Ребенку."
Маша Трауб, роман "Плохая мать"...
Цікаве інтерв'ю з письменницею тутАвторські колонки Трауб можна подивитися тут
Януш Леон Вишневський – один із найпопулярніших письменників сучасної Польщі. «Повторення долі» для мене перша прочитана книга цього автора. Коли у всіх на вустах були «Самотність у мережі» і «Коханка», мені поталанило із цією зустріччю. Не пошкодувала. Дуже вражає.
Вишневський пише розумно і складно, але читати його цікаво і легко. Доволі життєва і сумна річ. А оскільки я дуже сентиментальна, то мене деколи добряче чіпляли деякі думки автора.
"Тот, кто сказал, что время лечит все раны, солгал. И уж совершенно точно он не родил ребенка, который потом умер. Он никогда не натыкался на его игрушки, разбросанные по дому, как будто через минуту ребенок, весело смеясь, снова станет ими играть. Время помогает только научиться перенести удар, а потом жить с этими ранами. Но все равно каждое утро, стоит открыть глаза, ощущаешь потерю. От этого можно убегать, но невозможно убежать."
"…я снова в полной мере начала чувствовать, впустила в свой сумрачный внутренний мирок свет....и заново ощутила, как прекрасно подлинное волнение, подлинная радость, подлинное страдание, подлинное счастье...
Я стряхнула со своего сердца пепел и вновь научила его дышать... "
А головне, у «Повторенні…» ви знайдете відповіді на багато питань, що хвилюють вас. Бо Вишневський, виявляється, окрім того, що гарний письменник, дуже тонкий психолог. Може комусь і буде нудно, але я просто впевнена, що кожен після прочитання книги, знайде щось для себе. Мені хотілося б, щоб навіть найвимогливіші читачі назвали цей роман кращим твором Вишневського.
Скачати й прочитати книгу можна тут
Віртуальна романтика від Януша Вишневскього тут
Цікаве інтерв'ю із автором тут
Скачати й прочитати книгу можна тут
Віртуальна романтика від Януша Вишневскього тут
Цікаве інтерв'ю із автором тут
МАТИ ВСЕ, або втратити неіснуюче
Багато творів чекають на свій куточок у серці, але після цієї книги хочеться перепочити душевно і розставити все по своїх місцях…
Роман написаний трохи своєрідною мовою… Але це лише спочатку…Потім не помічаєш абсолютно нічого….тому що сам сюжет затягує неймовірно…
Читала в інеті, що роман створений на реальних подіях. А й дійсно… Хіба у нас, людей, щось є таким, що не можна уявити?
Після перших глав не вірилося у те, що все відбувалося насправді…Потім розумієш, що стикаєшся з подібними історіями день у день. Просто «близькі» неймовірності нічим вже не вражають, а тут таке (!) коїться…
Заможна родина лікарів: столична еліта, інтелігенті люди, дружня сім‘я. Хворий син Платон, навкруги якого обертаються всі світи - і матері Іветти, і няньки Ангеліни, сестри Ліди, і навіть зятя Стаса…. У кожного з них свої таємниці, «свій скелет у шафі», свої страхи і нездійсненні мрії… Нав’язана Іветтою всім відповідальність за життя Платона, що з часом стає боротьбою за першість опікувати божевільного. Любов та ненависть, бідність та багатство, сповнені людяністю душі та закоренілою черствістю. Стосунки, що, начебто, купляються за гроші і вчинки, які не оціниш жодними скарбами…
Всі герої сильні кожен по-своєму: впевнено сказати, що Іветта – неймовірна «залізна» жінка, а Ліда – слабка тютя, не можу... Чи Станіслав безхребетний зять? Ні, це зовсім не так, як здається напочатку… Мені до вподоби те, що героїв показано з різних боків: вони не здаються повністю позитивними, або такими, що викликають виключно огиду. Кожен показаний звичайнісінькою людиною: зі своїми примхами, недоліками та сильними сторонами. Радує те, що саме Стас наприкінці історії виявився напрочуд «людяною людиною». Але я хочу, аби ви самі дали оцінку героям. Можливо це будуть зовсім інші характеристики. У деякій мірі книга допомагає знайти себе… Знайти відповіді на особисті питання і дати оцінку своїм вчинкам… Переглянути своє життя…
Як часто буває: книга тільки розпочала своє дійство, а вже знаєш чим все закінчиться… Люко Дашвар тримає читачів у тонусі і майже кожна глава дивує своєю розв’язкою.
Сьогодні вночі перегорнуто останню сторінку: я вкрай збентежена, трохи розлючена, налаштована дещо сентиментально і звичайно сповнена подяки автору. Цей роман став для мене книгою-пошуком...
Маємо можливість прочитати твір тут і ось тут.
Можливо, Вас зацікавить інтерв ’ю з письменницею Люко Дашвар
І цікава відеопрезентація книги
У вас своя свадьба, у нас - своя:-)
Я полюбила Машу Трауб сразу. С первой ее фразы, с первых эмоций, полученных от прочитанного, с первой попавшей мне в руки книги этого автора – «Плохая мать».
Потом я периодически вспоминала об этой писательнице, но все
никак не получалось продолжить с ней «читабельное» знакомство. И тут в
Интернете попадает на глаза название очередной книги Маши Трауб – «Тетя Ася,
дядя Вахо и одна свадьба». Ярко, заманчиво и предвещающее что-то необычное… В
очередной раз, воздав хвалу XXI
веку за возможность е-чтения, отправляюсь в новое путешествие в южный город
(предположительно Батуми), где развернулись главные события.
Три вечера – и роман прочитан. Литературная чужая жизнь
предполагает многоточие, но в этом случае было ощущение, что все герои – твои
знакомые и с ними все ясно. Пройдет совсем немного времени, и тебя опять
пригласят на свадьбу, на «средний» кофе тети Аси, и даже обувь можно будет
отнести в ремонт соседу с первого этажа. Все персонажи настолько близки, что
события «по родному» переживаешь вместе с ними.
Скорей всего, та книжная атмосфера смогла окутать и увлечь
по одной простой причине. Я тоже ребенок ТЕХ времен и ТЕХ дворов. В них жили
весело, дружно и знали друг о друге практически все. Летом утро начиналось с
похода бабушек на рынок, покупки первейшей клубники и утреннего молочка. Внуки
дружно, начиная от первого этажа и заканчивая пятым, съедали положенную порцию
печенья в молоке, все это смачно заедали клубникой со сливками и вперед!
Строились шалаши, где можно было удачно спрятаться от летнего зноя. Игралось в
«казаки-разбойники» и «выбивалу», пока звон от ударов мяча не надоедал «этому
вредному соседу с первого». Ходилось всем двором на речку, гонялось на
велосипедах до сбитых коленок, а вечером
фронтовик Антон Иванович выходил с баяном и тогда начиналось… Все это
происходило в моем детстве, в моем родном Бердичеве моей родной Украины.
Южный дворик Маши Трауб тоже умел подчинять своим законам и правилам. Надолго и
бесповоротно. Ибо и у них, и у нас в свое время знали цену истинным отношениям,
уважали реальные ценности и берегли самое святое – семью и соседскую дружбу.
При том, что произведение читается достаточно легко, я не
могу отнести его в разряд развлекательной литературы. Судите сами: даже великий Георгий Данелия оставил рецензию на «Тетю Асю…»: «Соединить смешное и грустное, малое и
великое, изобразить все, как в жизни, – большой талант».
Действительно, жизнь в городке не замирает ни на минуту: все
знают о том, как ты проснулся (помощники в этом деле – открытый кран либо твои
шаги по комнате), чем планируешь заниматься (соседки, высунувшись из своих окон,
подскажут, у кого лучше сделать прическу), а сушка белья – общее достояние
всего двора. Это сегодня у вас может возникнуть проблема на кого оставить маленькую кроху. Здесь же ребенок будет
передаваться из рук в руки, смотреться семью няньками и окажется ухоженным и накормленным.
Старики и больные ни на минуту не остаются в одиночестве – за ними присматривают
близкие соседи. Трудные минуты здесь делят на всех и от этого легче живется.
Кому-то нравится жить в такой «коммуналке», кто-то убегает, куда глаза глядят.
Каждому свое.
…Каждый читатель непременно найдет СВОЕ в этой книге.
Колоритные персонажи, юмор и философские мысли, любовь, авантюрные приключения
и необычная свадьба – все это «Тетя Ася, дядя Вахо и одна свадьба».
В аннотации к книге вы сможете прочитать:
«Здесь кофе бывает трех видов - сладкий, средний и
несладкий. Здесь жених не догадывается, что приехал на собственную свадьбу.
Здесь нельзя предсказывать погоду и строить планы даже на ближайшие пять минут.
И здесь есть всё, кроме чужих людей и одиночества. Это
роман о дружбе и верности, терпении и прощении, радости и горе, о времени и
судьбе».
Вот этот сладкий, средний и несладкий кофе не дает мне покоя уже неделю.
Вот этот сладкий, средний и несладкий кофе не дает мне покоя уже неделю.
Все, что смогла «нарыть» на просторах Инета, предложу отведать
и вам. Очень надеюсь, что сработает «сарафанное радио» (знакомый передаст
знакомому и т. д.), и зайдет ко мне в гости на блог человек, который жил в тех
южных краях и знает, как варить
настоящий «сладкий, средний и несладкий» кофе...
Кофе по грузински
Раньше не знал, что у грузинов есть собственный рецепт приготовления кофе, — чай да, но кофе?!
У кофе по-грузински особый способ приготовления, который нельзя не оценить!
Ингредиенты для приготовления этого кофе схожи по составу с другими рецептами, а именно:
кофе 10 грамм
сахар 15 грамм
коньяк или бренди 2 мл
тертый шоколад 3 грамма
вода 17 мл.
Первым делом готовиться карамель из сахара и разливается в кофейные чашечки, а также варится кофе по стандартному рецепту. Затем берут, что-то вроде соусника и в нем нагревают коньяк или бренди и поджигают. Во время горения спиртное наливают в чашки сверху на карамель, а гасят этот «мини пожар», заранее приготовленным кофе. Сверху на кофе в чашке, аккуратно выкладывают взбитые сливки. Сверху посыпают тертым шоколадом и подают на стол! Такой вот специфический кофе готовят в Грузии!
А такой специфический рецепт я нашла здесь:-)
У кофе по-грузински особый способ приготовления, который нельзя не оценить!
Ингредиенты для приготовления этого кофе схожи по составу с другими рецептами, а именно:
кофе 10 грамм
сахар 15 грамм
коньяк или бренди 2 мл
тертый шоколад 3 грамма
вода 17 мл.
Первым делом готовиться карамель из сахара и разливается в кофейные чашечки, а также варится кофе по стандартному рецепту. Затем берут, что-то вроде соусника и в нем нагревают коньяк или бренди и поджигают. Во время горения спиртное наливают в чашки сверху на карамель, а гасят этот «мини пожар», заранее приготовленным кофе. Сверху на кофе в чашке, аккуратно выкладывают взбитые сливки. Сверху посыпают тертым шоколадом и подают на стол! Такой вот специфический кофе готовят в Грузии!
А такой специфический рецепт я нашла здесь:-)
Карамельный десерт — варка кофе с коньяком по-грузински
Праздничный карамельный десерт или варка кофе по-грузински -
это особый способ приготовления кофе с коньяком, бренди, взбитыми сливками и
карамелью.
Для приготовления настоящего кофе по-грузински понадобятся следующие ингредиенты:
Для приготовления настоящего кофе по-грузински понадобятся следующие ингредиенты:
Кофе - 10 грамм
Сахар - 15 грамм
Коньяк или бренди - 2 миллилитра
Сливки - 30 миллилитров
Какао - 3 грамма
Вода, очищенная фильтром - 7 миллилитров
В Грузии знают толк не только в вине. Варка кофе у грузин
превращена в свой особый ритуал, а приготовление кофе с коньяком, чуть — ли не
национальный напиток. Варка кофе с коньяком по-грузински это особый способ
приготовления:
Вначале готовим из сахара карамель. Берем столовую ложку
сахара и на горячей сковороде ждем, когда сахар в ложке растает, после
содержимое ложки аккуратно поливаем молоком или водой и даем некоторое время
содержимому на застывание. Так проделываем несколько раз и получаем столько
карамелек, сколько нам надо, затем раскладываем их по чашкам.
Наливаем коньяк или бренди в соусник, нагреваем содержимое и
поджигаем.
Горящий коньяк или бренди, или вместе взятое, наливаем на
каждую карамель в чашках.
Гасим горящую карамель заранее приготовленным кофе.
Кофе с коньяком готов, остался последний штрих. Осторожно
слоями кладем взбитые сливки и украшаем их тертым шоколадом. Настоящий
грузинский кофе готов.
Взят этот необычайный рецепт отсюда:-)
Я думаю, что убедила вас: грузинский кофе
- это не тот, который вырос в этой прекрасной стране, а который там
готовят. Мало кто знает, что Грузия - это не только страна вина, но и
страна кофе. К нему тут совершенно особый подход. Если вы любитель кофе,
то вам в Грузии будет легко и приятно. А вот после Грузии будет уже
чего-то не хватать.
Вдобавок, мне бы очень хотелось, чтобы после прочтения романа «Тетя Ася, дядя Вахо и одна свадьба», вам бы еще очень не хватало все новых и новых произведений от Маши Трауб...
Вдобавок, мне бы очень хотелось, чтобы после прочтения романа «Тетя Ася, дядя Вахо и одна свадьба», вам бы еще очень не хватало все новых и новых произведений от Маши Трауб...