Учні бувають різні: дуже старанні, нормальні, «як усі, так і я»  і … Я, скоріш за все, відношуся до тих «трьох точок»J  Адже до цих пір пишу твір на вільну тему «Як я провела літо». Уже і осінь на самому носі: сидить, погойдує ніжками у резинових чобітках. Руда, мокра від дощів та зовсім не пухнаста. Одарувала і красенями гарбузами, і гладкими блискучими каштанчиками, і нудними дощами, і навіть квітучими свічками каштанів на Червоній горі і у Гришківцях, а у п'ятницю  в районі Попільні були навіть замічені веселі жовтогарячі голівки кульбабок.  Але тим приємніше зараз згадати усе те літнє-захоплююче, яскраве, що додало на цілий рік неймовірних емоцій, вражень, нових знайомств.
Тому твір мій буде із декількох серій, бо було багато і різного.

Культура: бути чи не бути? Тульчин знає відповідь!

Культурні лідери, менеджери зон переходу, креативні індустрії – що це все таке і з чим їх їдять? І ви б знали відповіді на усі ці культурні ребуси, якби потрапили до пілотного проекту – Академії культурного лідера від Міністерства культури України спільно із Goethe-Institut в Україні. 
100 щасливчиків зі всієї України протягом 5 модулів мають змогу особисто познайомитися і задати питання самій Ірині Френкель – ідейниці-натхненниці Академії, отримати  купу різноманітних знань  та  Чарівні Пенделі  від найкрутіших тренерів усіх часів та народів, відчути на своїй рідненькій шкурці як це – знову стати студентом і тягнути на собі тягар невиконаних домашніх завдань, познайомитися з такими ж крейзанутними культурними особистостями, придумувати щось таке, що приносить неймовірне задоволення і «вибух головного мозку», спілкуватися формально і неформально по 6-му питанню, започатковувати у себе, вдома,  почуті-побачені ідеї та із командою «розочок/абрикосиків/гречечки» вигадувати нове… Можна перераховувати нуууууу дуже багато, але ви і так вже зрозуміли, що нам, першим «пілотникам», несказанно поталанило навчатися у цій Академії.  Гаррі Поттерівський  Хоґвортс  просто відпочиває і нервово курить в сторонці від насJ

Але спочатку, аби потрапити особисто мені на тульчинську базу, довелося пройти квест із випробуваннями. 

Хоча… так миліше згадувати історію знайомства із чудовим подружжям Вігуржинських – Вірочки і Владіка та їх красуні-донечки Настуні. Ось що означає вислів  «бібліотекар бібліотекаря бачить здаля»: варто лише сказати кодове слово «бібліотека», і усі твої проблеми вирішуються вмить. Пані Віра, лише отримавши мій сигнал SOS, відразу зробила усе, аби  потенційна студентка  вчасно потрапила на навчання.

Щира дяка вам, дорогі тульчинські друзі, що розрадили в скрутну хвилину: накормили, напоїли, спати влаштували, подарували шикарне спілкування і зачарували своїм містом. Вірочка, то просто зразок вишуканості – мила, мудра, стримана, завжди усміхнена, інтелігентна директорка місцевої бібліотеки – про такого керівника лише мріяти. У неї завжди все під контролем, дуже затишно у самій книгозбірні, відчувається, що колектив дружній і йде в ногу з часом. 

Пан Владислав, то просто місцеве краєзнавче джерело містичних та реальних історій, гарних легенд про Тульчин, унікальних місць для фотозйомок.  У будь-яку пору доби і при любій погоді завжди на позитиві і з особистими своїми жартами. Цей легкий на підйом тандем «V&V» настільки гармонійний, що навіть не уявляєш їх окремо один від одного. Наш перший вечір знайомства був настільки  насиченим, що заряду вистачило на усі дні перебування у місті. Вігуржинські навіть завели мене у сакральне місце славного Тульчина – місцевий Las Vegas. Від душі бажаю вам, Віра та Владислав, аби з часом на цій супер горі у милих краєвидах розташувалася ваша власна кав’ярня, куди щоденно заходили відпочити душею усі мешканці міста…


Окрема дяка за світлини Настуні та Владіку…

А потім був перший модуль навчання. Згадуючи ті три дні, коли почалась робота над народженням культурних  лідерів сучасності, постараюся вибудувати асоціативний ряд, а мої «одноакадеміки» нехай у коментах доповнять мене, якщо раптом щось та забулаJ




Отже: перший модуль Академії культурного лідера-2018 це – ново, несподівано, свіжо, драйвово, трохи несміливо, в очікуванні культурного шоку та переверту свідомості, дружньо, капустяно-гречано реалістично, оперфестно, жаркуватенько, картувально, мережувально, і знову-таки в очікуванні наступного модуля.










Усі світлини – by «збірна Вінницького кластеру»


Лора Підгірна… Чи знайоме вам таке ім’я? Особисто я про зустріч з цією письменницею мріяла рік! Як знала, що наше знайомство буде незвичайним, щирим, з гарним продовженням… Ми не пересіклися на минулорічному Львівському книжковому форумі, доля чомусь відштовхувала бердичівську бібліотеку від першої Лориної презентації-2017, аби потім пригорнути випадковою зустріччю з Наталкою Михно, подругою Лори, дражнилася регулярним спілкуванням королеви історичних вестернів з читачами Хмельницької ЦБС (про що нас постійно сповіщала Тамара Козицька на ФБ)… Одним словом Лора Підгірна встигала бути скрізь, лише не в Бердичеві. Аж поки я не сказала: «Стоп!», зрозумівши: досить ловити тінь Марка Шведа – коли потрібно буде, все складеться… 
Так і сталося... 
Випадково побачила свіженький пост від письменниці, а в ньому: «Омбре над темрявою і світлом. Літературний тур Лори Підгірної»… Відразу зрозуміла, ось він – знак:-) Настав час діяти! Залишалося достукатися до Лори в «лічку», домовитись і… нарешті! Зустрічаємо маршрутку «Кам’янець-Подільський-Бердичів»! 
Лора відразу вразила своєю щирістю, відкритістю, позитивом… Неймовірна людина, яка закохана в рідну історію, яка розуміється на багатьох речах, вміє аналізувати сама і розкладати по поличках важливі речі. І все так легко і без пафосу… наша людина! 
… і була потім зустріч-презентація з бердичівським небайдужим читачем…



… і екскурсія до кармелітанського Кляштору… 


… а потім неспішна вечірня розмова за свіженьким бердичівським «Хмільним»… 

… і враження від зустрічі, що їх добрі дві години обмовляли з колежанками по телефону… 

… і ранішня прогулянка містом, і смачна запашна кава…





…і все це робилося з превеликим задоволенням з обох сторін:-)
Ох, люблю я, коли гості не пролітають транзитом, а залишаються на довше, аби вдосталь наговоритися, роздивитися місто, попити кавусю, а головне – отримати суперові враження від спілкування! 
Лорочко, красно дякую Вам за таку очікувану зустріч, на яку вартувало чатувати цілий рік! Дякую за віру у все! За те, що буде можливість (якщо все складеться) побачити Ваш новий роман, і ми з Вами знаємо ймовірного «головного героя»… 
Зізнаюся щиро: такі зустрічі надихають, окрилюють і народжують бажання продовжувати спілкування! Маю надію, що не відкладаючи кудись далеко, обов’язково потрапимо і до Верхівні, і до Тарноруди… 
Трохи все з ніг на голову:-)
Не зовсім пояснюючи що до чого, починаю публікувати мої розповіді про тих людей, яких "читаю" останній рік. Які стали близькими та рідними моїм серцю та душі... І як я жила з ними останні 365 днів. Що вони значать для мене особисто та взагалі для цього світу:-)
...Що робити, коли роками звикла зустрічати свято Андрія у себе вдома, аж тут дізнаєшся, що вечір 13-го грудня застане тебе прямісінько на роботі? Правильно! Перенести свято на роботу! «А можна?», – несміло цікавишся. «Потрі-і-ібно!!!», – чуєш у відповідь з усіх боків. І процес починає не те що йти – летіти!
- Так! Вишиванки мають усі?
- А то!
- Шаровари? Чоботи?
- Знайдемо!
- Піч принесемо з дитячої бібліотеки.
- А калита?
- Калита – то святе. Нікому не доручу – пектиму сама.
- Тоді я – вареники!
- А я гриби принесу!
- Значить з мене – капуста.
- З їжею вирішили, але вона – не головне! Пісні! Знаємо?
- «Ой, у вишнееевому садууу!..»
- Ворожити любите?
- Олееено Володимирівно! Будь-лааасочка!
- Зрозуміло. Завтра – репетиція!
Приблизно так наша Олена «Мері Поппінс» Гринчук наповнила на кілька днів стіни рідної «М-Формації» духом Андрієвого свята. Розучили, наварили, приодягнулися – і такі вечорниці влаштували, що чути, мабуть, було аж до Універмагу. І знаєте, що хочеться сказати наостанок? Українські традиції – це справді красиво й круто! Наші пісні – найкращі, наші дівчата – найвродливіші, наші хлопці – просто супер, ну а «М-Формація»… «М-Формація» – це ЖИИИЗЬ!

... Хочу подарувати усім читачам трохи святкового настрою. А допоможуть мені це зробити світлини моїх дітей. Подивіться, які вони різні - зі своїми емоціями, вподобаннями та почуттями:-)






















Миру та злагоди нам усім!