Лора Підгірна… Чи знайоме вам таке ім’я? Особисто я про зустріч з цією письменницею мріяла рік! Як знала, що наше знайомство буде незвичайним, щирим, з гарним продовженням… Ми не пересіклися на минулорічному Львівському книжковому форумі, доля чомусь відштовхувала бердичівську бібліотеку від першої Лориної презентації-2017, аби потім пригорнути випадковою зустріччю з Наталкою Михно, подругою Лори, дражнилася регулярним спілкуванням королеви історичних вестернів з читачами Хмельницької ЦБС (про що нас постійно сповіщала Тамара Козицька на ФБ)… Одним словом Лора Підгірна встигала бути скрізь, лише не в Бердичеві. Аж поки я не сказала: «Стоп!», зрозумівши: досить ловити тінь Марка Шведа – коли потрібно буде, все складеться… 
Так і сталося... 
Випадково побачила свіженький пост від письменниці, а в ньому: «Омбре над темрявою і світлом. Літературний тур Лори Підгірної»… Відразу зрозуміла, ось він – знак:-) Настав час діяти! Залишалося достукатися до Лори в «лічку», домовитись і… нарешті! Зустрічаємо маршрутку «Кам’янець-Подільський-Бердичів»! 
Лора відразу вразила своєю щирістю, відкритістю, позитивом… Неймовірна людина, яка закохана в рідну історію, яка розуміється на багатьох речах, вміє аналізувати сама і розкладати по поличках важливі речі. І все так легко і без пафосу… наша людина! 
… і була потім зустріч-презентація з бердичівським небайдужим читачем…



… і екскурсія до кармелітанського Кляштору… 


… а потім неспішна вечірня розмова за свіженьким бердичівським «Хмільним»… 

… і враження від зустрічі, що їх добрі дві години обмовляли з колежанками по телефону… 

… і ранішня прогулянка містом, і смачна запашна кава…





…і все це робилося з превеликим задоволенням з обох сторін:-)
Ох, люблю я, коли гості не пролітають транзитом, а залишаються на довше, аби вдосталь наговоритися, роздивитися місто, попити кавусю, а головне – отримати суперові враження від спілкування! 
Лорочко, красно дякую Вам за таку очікувану зустріч, на яку вартувало чатувати цілий рік! Дякую за віру у все! За те, що буде можливість (якщо все складеться) побачити Ваш новий роман, і ми з Вами знаємо ймовірного «головного героя»… 
Зізнаюся щиро: такі зустрічі надихають, окрилюють і народжують бажання продовжувати спілкування! Маю надію, що не відкладаючи кудись далеко, обов’язково потрапимо і до Верхівні, і до Тарноруди… 
Трохи все з ніг на голову:-)
Не зовсім пояснюючи що до чого, починаю публікувати мої розповіді про тих людей, яких "читаю" останній рік. Які стали близькими та рідними моїм серцю та душі... І як я жила з ними останні 365 днів. Що вони значать для мене особисто та взагалі для цього світу:-)
...Що робити, коли роками звикла зустрічати свято Андрія у себе вдома, аж тут дізнаєшся, що вечір 13-го грудня застане тебе прямісінько на роботі? Правильно! Перенести свято на роботу! «А можна?», – несміло цікавишся. «Потрі-і-ібно!!!», – чуєш у відповідь з усіх боків. І процес починає не те що йти – летіти!
- Так! Вишиванки мають усі?
- А то!
- Шаровари? Чоботи?
- Знайдемо!
- Піч принесемо з дитячої бібліотеки.
- А калита?
- Калита – то святе. Нікому не доручу – пектиму сама.
- Тоді я – вареники!
- А я гриби принесу!
- Значить з мене – капуста.
- З їжею вирішили, але вона – не головне! Пісні! Знаємо?
- «Ой, у вишнееевому садууу!..»
- Ворожити любите?
- Олееено Володимирівно! Будь-лааасочка!
- Зрозуміло. Завтра – репетиція!
Приблизно так наша Олена «Мері Поппінс» Гринчук наповнила на кілька днів стіни рідної «М-Формації» духом Андрієвого свята. Розучили, наварили, приодягнулися – і такі вечорниці влаштували, що чути, мабуть, було аж до Універмагу. І знаєте, що хочеться сказати наостанок? Українські традиції – це справді красиво й круто! Наші пісні – найкращі, наші дівчата – найвродливіші, наші хлопці – просто супер, ну а «М-Формація»… «М-Формація» – це ЖИИИЗЬ!

... Хочу подарувати усім читачам трохи святкового настрою. А допоможуть мені це зробити світлини моїх дітей. Подивіться, які вони різні - зі своїми емоціями, вподобаннями та почуттями:-)






















Миру та злагоди нам усім!

Останнім часом все більше людей навколо мене діляться враженнями про прочитані книги. І це тішить. Але й заставляє хоч на мить зупинитися і замислитися: чому я, за фахом та й за покликом серця маю бути в оточенні книг, а часу познайомитися з новинками, перегорнути класику катастрофічно не вистачає? ...Мабуть тому, що останній рік присвячений найважливішому в моєму житті - читанню людей. Саме так, не дивуйтесь. І зізнаюся, кожного разу "відкривати" нову  "Книгу"  стає все більш захопливо, неочікувано, таємничо і бажано...
Досить рідко я зазираю на блог, аби глянути статистику відвідувань: цифри тішать - за місяць до 20 тис при повній моїй відсутності вже більше року. Але з тими цифрами присутні і мій сум, розгубленість і невпевненість. Що робити далі? Кидати це діло (о Боже, колись для мене це було на кшталт зради, дивувалася - як інші занедбують свої дописи?) чи знаходити час і писати? Якщо вибір паде на останнє, то як влитися знову у блогосферне життя? Адже за рік стільки прожито і як про це не згадати? Як взагалі розпочати нову сторінку - невже досить просто (але зі смаком) вискочити як чортеня з табакерки?
Край ваганням поклав той самий Рома - колишній наш улюблений бібліотечний програміст, а в реалі "назавждний" друг родини. Одного разу в серцях вимовлене ним "Скільки можна вже нічого не писати!" принесло свої результати. Ось я - пишу.
Складна ця справа - на формат А4, у хронологічній послідовності викласти все те, чим жилося останній рік. Емоції, почуття та відчуття, усі страхи та приємні очікування - як передати їх?
... "Спригну" з цих складнощів:-)  Навіщо робити собі нерви?
Для початку потішу себе і вас світлинами, люб'язно предоставленими все тим же Ромою "на почин" для нового мого блогожиття. А далі - далі писатимему. Для себе і для вас. Дякую, що стільки чекали)




Будьте завжди з посмішкою  і в квітах)
Время летит неумолимо и особенно четко осознаешь это, когда отпуск заканчивается как-то вмиг, толком и не успев начаться.... Но этот пост я хочу посвятить не времени, а любви. К рыжим котам:-) И не только. 
Вы спросите, куда может пропасть человек почти на  3 месяца? На это может быть много разных причин:-) Но, если честно, это все жалкие отмазки:-) Потому как раньше истинный блогер (то есть я) мог и не доспать, и не доесть, и что-то по дому не доделать, но очередной постик обязательно написать... События чередой сменяют друг друга, происходит много приятного, еще больше - радостного, все это периодически сдабривается чем-то не очень хорошим и позитивным. Ведь должна же в каждой прелестной бочке жизненного меда бурлить маленькая ложка дегтя?  В общем все как у нормальных, живых людей:-)  Я даже, кстати, ответ важный и правильный нашла на этот счет. То есть, почему я "пропала". Обязательно напишу вам об этом. В конце поста. А пока о главном событии моих счастливых дней минулых. Я стала свекрухой!  Хорошей ли, либо супер хорошей - время покажет:-) Но тот факт, что у меня появилась желанная любимая дочка, уже "на лицо":-)  Ах, эта свадьба!  пела и плясала!