Іноді буває такий стан тіла та душі, начебто ти в очікуванні чогось несподіванного, незвичайного, але дуже приємного. Ти ще не знаєш, що має відбутися, що воно таке  і з чим його їдять, але від того ця подія не менш бажана.  А ще буває, що дивовижним чином співпадають,  здається, незбіжні речі: чогось тобі (якій не дуже і смакує кава) раптово шаленно її хочеться,  на сайтах, де просто не може бути і все тут, трапляються згадки про одну і ту саму книгу, скрізь - червоною стрічкою згадуються теплі історії. Про що? Та про каву ж, кажу вам!:-) 

І ось тоді ти розумієш, якщо протягом декількох днів цієї книги не буде у тебе в руках, ти підеш сама на пошуки останньої. Ось саме тут на допомогу приходить Інет. Замовила. Чекаю. 

Особистий кур'єр  приносить тобі пакунок і...

Вони тепер мої, ці "Теплі історії до кави" від Надійки Гербіш. Історії, вечір, дощ  і... чай з лимоном:-) Але так, навіть, цікавіше. Є з чим порівнювати і до чого  прагнути зранку. 

Субботний вечер. Два часа для книги Анны Гавальды «Я ее любил. Я его любила». Произведение созвучно вашему восприятию в тот момент, когда вы на пороге развода.  Когда накатывает плохое настроение. Когда кажется, что мир рушится, впереди – ничего хорошего и вы одни  на весь свет с такой проблемой. Вот тогда книга Гавальды приходит на помощь. Прочитал – и понял: все наладится, только нужно время.

Сама история грустная и трогательная. В романе рассказывается две  истории: история женщины, от которой ушел муж к другой, и рассказ свекра этой женщины, который когда-то полюбил, но так и не решился уйти из семьи.

   Коли минулого року я була головою журі міського конкурсу «Найкращий читач року», мене приємно вразило те, що багато дітей-учасників конкурсу для презентації улюбленої книги обрали твори письменника Всеволода Нестайка. Цьогорічна картина виявилася зовсім іншою: підлітки здебільшого читають саги про вампірів та іншу нечисть. Цей факт зміни читацьких смаків серед дітей підштовхнув мене до роздумів: а що читаємо ми, сучасні дорослі? Які автори популярні серед дорослої аудиторії?

   Був час поритися в Інеті, поцікавитися даною темою, і ось до чого призвела моя «розвідка».  

  Наприкінці 2010 року, підводячи підсумки року, журнал «Главред» склав власний рейтинг «ТОП-10 найуспішніших українських письменників» і таким чином дізнався, кого в Україні найбільше читають і найактивніше купують. При складанні рейтингу враховувалися виключно тиражі примірників книжок, проданих за часів незалежної України і виключно на її території. Враховувалася продана кількість паперових книжок, а не електронних чи аудіоверсій. Крім того, рейтинг складався виключно з авторів, які живуть і творять в Україні і відомі перш за все своїми художніми творами. 

   Топ-десятку очолювала маловідома у широких колах письменниця Симона Вілар (псевдонім харківської письменниці Наталі Гавриленко) із 933 тисячами примірників проданих в Україні, друге місце - Андрій Курков (близько 500 000), третє - Всеволод Нестайко (близько 300 тисяч), далі йдуть Марина і Сергій Дяченки (близько 300 000), Марія Матіос (близько 300 тис.), Лада Лузіна (близько 250 тис), Люко Дашвар (близько 200 000), Андрій Кокотюха (близько 200 000), Оксана Забужко (≈ 130 000), Юрій Винничук (≈ 100 000).
   Результат рейтингу виявився доволі цікавим. До десятки увійшли три суто російськомовні автори, один творчий тандем, три автори, що пишуть під творчими псевдонімами, авторка класичних жіночих романів та один дитячий письменник…
   Стенограму конференції можна продивитися тут

   Про кожного з переможців можна прочитати тут 

   Про Симону Вілар - першу українську письменницю-"мільйонерку" читайте  тут

     Є сфери реалізації, де жіночі успіхи помітні, і сфери, де ці успіхи – дуже поодинокі. Свого часу Мар’яна Савка висловилася: «Мені видається, у сферах, у структурах, де все чітко регламентовано, ієрархізовано, жінці складніше дійти значних висот. Легше, де тобі не дихають у спину, у тебе немає начальника, ти воюєш тільки з собою. Наприклад, у сфері мистецтва чи літератури, де кожен за себе – маємо помітні результати. Ікона літератури ХХ століття – це Ліна Костенко. Провідний філософ-літературознавець – Соломія Павличко. У голові руху сучасної літератури йде Оксана Забужко. ЇЇ останній роман – це відкриття таких важливих, наболілих і чесних тем, за які не взявся жоден чоловік. А хто у Львові успішно ініціював і далі успішно веде найбільший книжковий ярмарок? Олександра Коваль. Нікому з чоловіків не вдалося такого зробити. Тож коли жінка ставить собі конкретну мету, вона може цього досягнути».
     Традиційними у сенсі жіночої фахової самореалізації є система освіти, охорони здоров’я, культурна сфера. Тут є ціла плеяда прикладів жіночого успіху. І розділяти прозу на «жіночу» та «чоловічу», некоректно, але все ж, не можна ігнорувати того факту, що у постарадянській Україні з’явилася надзвичайно яскраве і на диво численне сузір’я жінок-письменників та літературознавців, що докорінно змінили образ сучасної української літератури. Більше того у багатьох відношеннях це нове талановите покоління жінок виявилось набагато радикальнішими, сміливішим та ближчим до західних ідей, ніж чоловіки, котрим було значно важче поміняти усталені і радянські часи літературні канони.
     Цікавою є літературна творчість сучасних жінок України. Тут роль піонера належить, безперечно, Оксані Забужко: скандальний роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996) став першим бестселером у пострадянській Україні.