Вы даже не представляете, куда я сегодня собираюсь бросить монетку….Ведь праздник-то какой? Почти сказочный: день разбрасывания монеток. Значит что? Это значит, что всегда есть возможность поверить в чудо и стать беззаботной и веселой…И обязательно счастливой…А где и каким образом это можно сделать? И опять я знаю ответ! Самые счастливые дни у нас были в…детстве и юности…Да-да…Знаю, вы мои дорогие читатели, согласитесь со мной…
Так вот… Сегодня у меня есть возможность заглянуть, всего лишь приоткрыть занавес в ту жизнь… Сегодня я иду на выпускной вечер колледжа экономики и права…30 красивейших девушек и 30 не менее привлекательных ребят. И я в качестве их «устроительницы праздника»…Волнуюсь как никогда… И в тоже время интересно попробовать себя в новой роли:) Как думаете, получится у меня?
Спросите: «А куда я собираюсь монетку-то бросать?» Вечером, когда сумерки окутают город, когда все выпито-съедено, станцовано-сыграно, когда все мы дружною толпой на улицу, чтобы выпустить шарики и загадать желания, вот именно тогда… 
Я…Брошу…Свою…Монетку….Чтобы всем нам …Вернуться…Чтобы мы всегда и при любых условиях могли возвращаться приятными воспоминаниями туда, где оставили частичку нашей души….Туда, где нет пороков и лжи, где все открыто и честно. Где юношеский максимализм зашкаливает так, что мама не горюй…А чувство влюбленности особенно яркое и насыщенное… В нашу беззаботную пору юности. В наши планы и мечты….
Насколько знаю, примет с монетками очень много. И, честное слово, они сбываются. Маленькая иллюзия достатка перерастающая в иллюзию счастья….
Единственное, о чем я пожалею в этот вечер, это о том, что за монетку нельзя купить самое драгоценное – наше время… 
                                                                       ВЫПУСКНОЙ

 

Друга наша подорож Росією присвячена Півночі. Справжній. Крайній. В якості еталонного прикладу виступає місто Нар‘ян-Мар. 
Привіт-привіт всім! Сьогодні програма “Збирай валізу” мандрує на Північ. 
Із самого дитинства мріяла побачити повне сонячне затемнення і північне сяйво. За останнім вирушаємо до Заполяр‘я, до ненецького Нар‘ян-Мару, в якому, як співається у відомій пісні, живуть оленярі і рибалки, саме містечко не велике і не мале, стоїть на березі Печори. Відома річка багата на білу і червону рибу, яка для нас є справжнім делікатесом. Населення містечка – пара десятків тисяч чоловік, які влітку пересуваються човнами, а зимою користуються снігоходами. 



 

Хм... У меня - любовь, тревога, полет... Характерно?
А ЧТО У ВАС?
                                                       Оригинальный тест



 Жалуется дождь, бедняга,
Протекает небосвод…  
Пьяный ангел напортачил,
И сломал водопровод!
Ох уж эти неполадки…
Жаль, в Эдеме вновь ремонт!
Вечно что-то в не порядке,
И опять сломался зонт…
Все промокло, даже мысли!
Наводнение в душе…
Не найти сухого места,
Ни в раю, ни на земле…
                                                                                          Д.Багрим

Вже котрий день дощ… Нудний та тужливий…Здається ми самі нещодавно стогнали від спеки, а зараз кисло виглядаємо на вулицю і сваримося – де ж те сонце???
Ну чого ми, люди, такі? Завжди нам щось не до шмиги.
А знаєте, особисто я рада дощу:) Держава «виписала» нам три дні вихідних? Ось і потрібно відпочивати, а не на городах конати.
Тому насолоджуємося несподіванним відпочинком: робимо те, хто що полюбляє і на що часу  завжди не вистачає:) Потім поділимося враженнями.
Хто куди, а на мене чекає Люко Дашвар: продовжую воювати з химерами світу її героїв. Що з цього вийде – обіцяю за два дні розповісти. Чим обіцяє стати для мене ця книга: шоком, релаксом чи взагалі відкриттям? Самій цікаво…

Мені здається, що саме ця погода – сумна та плачуча – підходить для знайомством із твором «Мати все»… 
Я запрошую усіх до містечка, яке знає світ. Під час віртуальної екскурсії Бердичевом ви відвідаєте Монастир Босих Кармелітів, званий інакше «Фортеця Пресвятої діви Марії», де зберігається копія знаменитої чудотворної ікони Божої Матері Бердичівської. Під час прогулянки історичним центром Бердичева почуєте історію підземель, дізнаєтеся про багато цікавих особистостей, батьківщиною яких був Бердичів.
І, звичайно, під час відвідування костелу Святої Варвари, де в 1850 р. повінчалися Оноре де Бальзак та Евеліна Ганська, почуєте відому всій Європі love story.

«Єврейським Парижем» називав Бердичів Шолом-Алейхем. Тарас Шевченко у своїй «Малій книжці» згадує Бердичів так:
І тихнуть Божії слова,
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Музика, танці і Бердичів.

Бердичів - найкраще місто на Землі!
Особенно полезно улыбаться   с утра:)

Моя отличительная черта с детства, а скорей всего с рождения – я много улыбаюсь. Улыбаюсь всему: дождику, детям, прикольным личностям на улицах города, красивым букетам цветов у продавщиц, влюбленным парам в парке, через который я каждый день «несусь», опаздывая на работу, улыбаюсь теплым смскам в эфире, а главное – я улыбаюсь своим двум самым дорогим и любимым мужчинам:) И мои коллеги знают: даже если я в нестандартной и проблемной ситуации улыбаюсь, значит в Багдаде все спокойно:)
Улыбаться можно по-разному: вежливо, дежурно, скромно, натянуто, скупо, иронически, открыто, от уха до уха, от души аж до десен… Вот последний вариант – самое то. Мое:)
Мне совсем не тяжело улыбнуться продавцу в магазине, кондуктору в маршрутке, соседу на улице и моей любимой собаке Джеське. Отмечаем сегодня праздник улыбок незнакомым людям? Легко! С улыбкой:)
А вы? Как вы относитесь к этому состоянию души? Вы можете улыбнуться незнакомому человеку на улице? Вот просто так?
Задумались? Это хорошо…
А теперь следующий вопрос: способны ли вы улыбнуться незнакомой собаке? 


















Комплекс ежедневных упражнений. Делать ОБЯЗАТЕЛЬНО!!!
Первым делом включаем компьютер.
Для тех, кто его не выключал, или не ложился спать, это действие выполнять не нужно.
Сходите лучше за тринадцатой кружкой кофе, ничего за время Вашей отлучки с сайтом /блогом не случится.
Сядьте в привычную позу: ноги вместе, локти врозь.
Спинной мозг держите прямо, головной откиньте назад вместе с головой.
Начинаем вращательные движения ума. Слева направо.
И раз. И два.
Прокручиваем в голове все, что случилось с нами вчера. Слева - направо. Слева - направо.
Ваш Виндовс загружен? Подключаем к Интернету.

Я знаю напевне: спокуситися можна не лише книгою, спокуса підстерігає нас у різні миті нашого життя. Спокуса подорожжю – це коли ти солодко томишся в очікуванні побачень з новими місцями… Спокуса знайомством – це коли наближається жадана хвилина зустрічі з новими людьми…
Перший літній місяць приніс мені і моїм колегам саме такі спокусливі миті життя: несподівана подорож до Хотина і Кам’янця-Подільського, нові ідеї, цікавий досвід колег із інших систем.
Кам’янець…Могутня назва із м’якою вимовою, що з дитинства асоціювалася у мене з казкою. Начебто, у тих краях обов’язково потрібно когось звільняти із кам’яних підвалів, а потім обов’язково має бути щасливий кінець – він і вона довго і щасливо живуть у величному замку… І з чого в мене такі фантазії?:)

Я пам’ятаю, моя дитина знає і пам’ятає… Я так вихована і мені боляче, якщо хтось по-іншому сприймає тему війни… Зізнаюся, хто встиг прочитати цей пост до правки, бачили – він був зовсім інший. «Правильний», як-то кажуть…Але навіщо пересилювати себе, якщо на душі зовсім інші рядки? Про те, що дивує черствість деяких молодиків, які вважають свято Перемоги не святом, а день скорботи – зовсім не початком війни. Про те, що ми не винні в тому, що живемо у такі часи, коли підручник історії вилучається зі шкільних бібліотек за одну ніч. Про те, що це не означає, якщо із інформаційних джерел забрати факти якоїсь події, то її начебто не було. Було… І ми – пам’ятаємо…
Теми, яка досить часто викликають суперечки між опонентами і ворожість навіть між друзями, я намагаюсь уникати. Як кажуть: «Краще поганий мир, ніж добра війна». В даному випадку дозвольте не дотримуватися цього принципу. Особисто я за те, щоб ми, ті, хто пам’ятають, цінують і пишаються, доносили молоді, що та війна була і почалася вона для народів, які жили на території Радянського Союзу, саме 22 червня. Вкладали у голови молоді те, що наші діди та прадіди воювали за Батьківщину і задля нашого мирного існування, і тому День перемоги – був, є і залишиться найвеличнішим святом… 
Ми – пам’ятаємо…
Відвідинами старої Хотинської фортеці подорож цим краєм не закінчилася. Напередодні нашого уік-енду ми не полінувалися і зазирнули до Інтернету, дізналися координати Хотинської центральної бібліотеки.
Зателефонували. Крізь кілометри відчули по телефону позитив і доброзичливість, що їх передавав голос Ніни Дмитрівни Луць, директора бібліотеки. Отримавши «добро» на візит, відразу вирушили до сувенірного відділу із символікою Бердичева. Адже хотілося одразу зацікавити і запросити нових друзів із візитом до себе…
Але це все попереду...

Літо… Пора відпусток і подорожей… Із відпочинком ще трохи почекаємо, а ось мандрувати – саме те. Цими вихідними подорожували ми, тобто вся чесна компанія бердичівських бібліотекарів, до легендарного міста Хотин. Краєвиди Чернівеччини вразили нас неймовірно! Ранок, долинами розсіювався туман, який не стелився землею, як ми до того звикли, а клубочився, чіпляючись за верхівки дерев…Сонечко тільки-но починало розплющувати оченята, його було ледь видно на горизонті, а самісінько напроти сонячного світила ще красувався легінь-повний місяць… Величавий спокійний Дністер по обидва боки нашого шляху… Казкова дивина, та й годі… Дорога зовсім інша, ніж у нас, у Житомирській області: ми звикли до широкої траси, а тут, начебто, перенеслися у часи Устима Кармелюка: старі дерева щільною стіною височіли впродовж всього узбіччя, зазираючи у вікна автобуса.
Нарешті дісталися до пункту призначення Хотинської фортеці – однієї з найкраще збережених фортець Європи XVI ст.

Мені здається, що лікарями стають ті люди, які жодного разу ні на хвилину не вагалися у виборі своєї професії. Вони народжуються – майбутні Амосови, Єлізарови, Федорови -, потрохи зростають, як звичайні діти, у дитинстві граються у «больничку», у школі мріють про накрохмалений білий халат і шапочку, а по закінченні школи безапеляційно заявляють: «Тільки в медичний!». Таких людей я поважаю: впевнені у своєму виборі, у сьогоденні й майбутньому і, взагалі, ні на мить не сумніваються, що їхня справа – найлюдяніша і найпотрібніша. А чи вийде із цих гарних помислів не менш гарний лікар – це вже справа друга…

Когда у нас появляются новые знакомые, а тем более коллеги из других городов – это так здорово! Всегда хочется сделать человеку приятное. А что может быть лучше, чем дарить другу положительные эмоции и впечатления?
У меня появилась идея … дарить путешествия! Мне кажется, что такой необычный подарок обязательно вас порадует. Сегодня мне очень хочется преподнести сюрприз коллеге Наталье. 
А вам, дорогие читатели, подарить уникальную возможность побывать в удивительном крае. Мы направляемся в город Тейково. Надеюсь, наше путешествие подарит вам новые и яркие впечатления и создаст соответствующий настрой



 

Сьогодні программа «Збирай валізу!» приїхала погостювати до невеличкого провінційного містечка Тейково, яке загублене у безкрайніх просторах Європейської частини Росії. Його назва рідко зустрічається у книгах з історії. Де ж знаходиться це містечко?

«Раз – появилась красная дуга – упала она на землю, попала на морковь и помидоры.
Два – появилась оранжевая дуга – упала она на землю, попала в апельсиновую рощу.
Три – появилась желтая дуга – упала она на землю там, где груши и айва росли.
Четыре – вот и зеленая дуга – а на земле (на грядках) огурцы зазеленели.
Пять – в небе голубая дуга – от нее незабудки свой цвет получили.
Шесть – синяя дуга расцвела – в пещеры гномов попала, сапфиры покрасила.
Семь – фиолетовая дуга – эта сливам досталась. Красота!»
                                         (Так пишут о радуге в сказках)
Радуга – это когда радость дугой выгнулась… Кстати, а почему бы и не радость, ведь небо опоясывается радугой-дугой чаще всего после мощных ливней. Вспомните: вспыхнет на свинцовой серости небосвода яркий поясок – и светлее на душе становится… Или мигнет задорно, запутавшись в брызгах фонтана, яркая фея. (Анна Мартынова
Солнечно-веселый, вернее – радужный конкурс от Алексея сподвигнул на то, чтобы в пасмурный день улыбнуться, поверить во что-то хорошее и написать пост о радуге. Батюшки! Оказывается, как мало мы о ней знаем)))
Порылась на многих сайтах и….сам собой нашелся ответ на вопросы Алексея!

Міжнародний день друзів просто створений для того, щоб ми, незалежно від життєвих обставин і різних перипетій, нагадали своїм друзям про те, як вони важливі для нас і порадували їх.
У бібліотеці для дітей м. Бердичева сьогодні була особлива зустріч: бібліотекарі запросили до лялькового театру своїх маленьких друзів, а казкові герої дарували їм посмішку і радість спілкування.
Завжди усміхнена і лагідна тітонька Дарина провела вікторину за літературними казками.

Когда нахожу время для просмотров блогов коллег, всегда с удовольствием читаю истории и впитываю опыт, как библиотекари «в народ ходят». Очень заманчиво. Кроме того – впечатляет и навевает идеи: «вот бы и нам попробовать!» Но это пока в планах, а на деле у нас, в Бердичевской городской ЦБС, есть другая «фишка»: очень уж нам нравится ездить к коллегам из других областей в гости, так сказать «себя показать и других посмотреть». Летом 2010 года радушно принимали у себя в гостях библиотечный коллектив из Белой Церкви. О чем поведает пост Жіночі голоси...
А осенью того же года побывали с ответным визитом на белоцерковской земле. Впечатления незабываемые!
Открою тайну: «широка страна моя родная…», хочется везде побывать, многое повидать, опыта набраться, общением с друзьями наслаждаться. В планах у нас поездка в Каменец-Подольский. Подробный отчет об увиденном обещаю предоставить в ближайшее время.
Існує безліч версій походження орігамі. Одне можна сказати напевно — здебільше це мистецтво розвивалося в Японії. Проте, незалежні традиції складання з паперу, хоч і не настільки розвинені, як в Японії, існували в Китаї, Кореї, Німеччині та Іспанії.
Орігамі стало важливою частиною японських церемоній вже на початку періоду Хейан. Самураї обмінювалися подарунками, свого роду символами успіху, складеними із паперових стрічок. У 1960-х мистецтво орігамі стало поширюватися по всьому світу, першим набуло визнання модульне орігамі, а потім і багаточисельні течії. Зараз орігамі перетворилося на справжнє міжнародне мистецтво.