"Открываю томик одинокий – 
томик в переплёте полинялом. 
Человек писал вот эти строки. 
Я не знаю, для кого писал он
Пусть он думал и любил иначе 
и в столетьях мы не повстречались... 
Если я от этих строчек плачу, 
значит, мне они предназначались"

У каждого человека есть такие любимые строки, которые, как порой кажется, предназначены только ему и никому более. Все повторяется в этом мире: и то, что волновало поэтов десятки лет назад, находит сейчас отклик в душах моих современников. Ведь как порой бывает? В твоей жизни происходят какие-то события, в связи с происходящим рождаются новые гаммы эмоций. Но, попадают на глаза строки поэта, и происходит переворот в душе: то, что было незначительным, становится важным. И наоборот, вещи, которые раньше выдвигались на первый план, становятся второстепенными. Как часто, строки, написанные другими людьми, являются прямым отображением твоих мыслей и размышлений. Стихи — это полет мысли, это то, что рождается в душе поэта, независимо от его желания. Стихи – это чувства. Стихи – это душа. Я думаю, что обычно стихи рождаются в результате сильных душевных переживаний. Но иногда они просто так приходят тебе в голову и назойливо просятся попасть на бумагу. 
     Думаю, многие согласятся со мной, что поэзия – это одна из прекраснейших вещей, которое придумало человечество. А если удачные строки положить на музыку – создаются красивейшие песни. И все это окрашивает наш мир яркими красками.    
   Слышала мнения, что современному человеку поэзия нужна постольку-поскольку. Жаль, не удалось вступить в полемику с теми людьми. Возможно, удалось бы познакомить их с прекрасными строками известных (и не очень) поэтов и зажечь искорку любви к великому искусству – ПОЭЗИИ.    
   Сама довольно часто «брожу» в Инете и вижу сплошь и рядом, что молодые современные люди увлекаются поэзией, порой делая это в очень интересной форме – создавая плэйкасты, своего рода «открытки нашего времени». Наша поэтическая славянская душа жаждет облечения красивых и добрых мыслей в прекрасную стихотворную форму да еще и в сочетании с чарующей музыкой. Особенно Интернет-пользователей интересует тема Любви и Счастья.   
   Сто лет назад для меня стала открытием Вероника Тушнова, стихи которой всегда волнуют душу. В свое время они мне очень помогли. И сейчас Тушнова – одна из любимых моих поэтесс. "Поэзия - не ряд зарифмованных строк, а живое сердце человека, в котором эти строки родились…" - так определяла Вероника суть поэтического творчества. Я с ней полностью согласна. И всем вам, дорогие читатели, в день поэзии от всей души и сердца хочу сделать подарок – плэйкасты со стихами поэтессы Вероники Тушновой.  



Бібліотекар сьогодні в основному асоціюється із такою собі жінкою пенсійного віку, яка перебирає формуляри у порожній читальній залі. Але це зовсім не так. Декому здається, професія бібліотекаря полягає в тому, щоб просто взяти з полиці книжку і видати її читачеві. В більшості своїй люди вважають, що вже в такому місці, як бібліотека, будь-хто зможе працювати. А тому щиро дивуються з того, що бібліотечна професія вимагає знань, підготовки в спеціалізованому учбовому закладі. Але ж нині всюди сучасні технології, покладені на новітні системи. Мабуть це і є однією із причин, чому сьогодні «стародавню» спеціальність охоче опановує молодь.
Спеціальність книгознавця переважно хочуть здобути діти з інтелігентних сімей, яким не треба пояснювати, що таке книжка, інформація і розумова діяльність. Насамперед бібліотекар повинен любити людей і любити книгу. Оскільки бібліотекар працює з людиною, у нього повинні бути розвинені комунікаційні якості, інтелект. В університетах та інститутах навіть існує цілий цикл дисциплін, які вивчають ділову комунікацію, психологію, спецкурс бібліотечної психології, присвячений спілкуванню у бібліотеці. 
Так, престиж професії впав. Але спеціальність «бібліотекар» замінила сучасна назва «інформаційний фахівець». А такі можуть працювати у будь-якій установі, де є інформаційний центр. Хочеться поставити риторичне запитання: «Чи потрібні бібліотекарі сучасній Україні?» І одразу відповісти: «Бібліотеки існують вже понад 5000 років. Як же можна говорити, що це непотрібно! Тим паче, якщо ми будуємо високоосвічене суспільство». 
Наша професія дає змогу спілкуватися з людьми та допомагати їм. Працівник бібліотеки – перша людина, яка дізнається про новини у світі інформації. Люди, які працюють в цій установі, виконують почесну місію - вони несуть людям радість спілкування з книгою. 
Особисто мені подобається ця професія тому, що бібліотекар – це людина освічена, розумна та комунікабельна. Та і в більшості у професії бібліотекар, як то кажуть, жіноче обличчя. Сьогодні у бібліотечній справі залишаються лише ті, хто має покликання до цієї професії, любить її, цінує, не дивлячись на невелику заробітну плату. Проте, залишаючись працювати в бібліотеках, вони зробили вибір, який на ділі, а не словах доводить їх відданість духовній культурі. 
Мені дуже хочеться, щоб та молодь, яка ще не зробила свій вибір в отриманні спеціальності, побачила нашу роботу, як то кажуть, «зсередини». І можливо саме ви – молоді, розумні, креативні – через декілька років радісно зустрінете нас, своїх читачів, у затишних стінах українських бібліотек.
Сьогодні же у гості до майстра – бібліотекаря – вас гостинно запрошує бердичівська міська бібліотека і ТРК ВІК.







 
Перший із сорока примірників "Рукавички" уже в Києві. І приїхав він на фестиваль «Азбукове королівство магів і янголів», що днями відбудеться у Музеї книги і друкарства. Книжка створена уже всім відомою майстернею «Аґрафка» ексклюзивним тиражем – лише 40 екземплярів та вручну зшита докупи. Українська народна казка «Рукавичка» у такому виконанні може сподобатися не тільки дітям, але й дорослим. І більш вибагливим останнім, можливо, навіть більше. Дивіться самі:



Всього у книзі 11 цупких листків (а отже – 22 сторінки), майже на кожному з яких з’являється новий мешканець хатинки-рукавички.За правилами новоприбуле светрикове звірятко отримує цілу ліву сторінку. Проте дійові особи мають також свої іконки – для підтримання діалогу. «Рукавичка» утеплена червоним повстяним футляром, у якому можна гріти руки і безпечно транспортувати казку до «Королівства».                 
  













Матеріал взято з  http://www.chytomo.com
Вже нікого не здивуєш тим, що на прилавках продають пташине молоко, а пташиною мовою послуговуються наші науковці й політики. Ось книжкою, яка водночас може кудкудакати, тьохкати, цвірінькати, кувати, каркати, скрекотати, можна. Доцвірінькались до співочої книжки в США у видавництві «Chronicle Books» за бажанням некомеційного навчального закладу Корнельська орнітологічна лабораторія, що в Нью-Йорку. Автор і упорядник – Лесь Белецький, професійний біолог дикої природи, який разом із дружиною подорожує світом, аби всю пернату співучість дослідити, описати й записати. Лесь Белецький при написанні книжки користувався, наприклад, багатьма функціями Макаулайської бібліотеки, що є підрозділом Корнельської лабораторії, електронна бібліотека для пошуку птахів – неоціненна.
Книжка під назвою «Біблія пташиних співів» є продовженням видань «Пташині пісні з усього світу» (2007 року), «Гід пташиними піснями: Північно-Західна Америка» (2008 року), «Гід пташиними піснями: Центральна й Східна Америка» (2008 року). Нове видання, щоправда, втричі дорожче за попередні – 125$, але в ньому – 750 кольорових ілюстрацій, 750 мап, за якими можна вивчати діапазони й середовища проживання дзьобатих, їхню поведінку й вокалізацію. А ще 750 електронних записів пташиної мови Північної Америки. Прямо у товстенній книжці – сучасний цифровий аудіоплеєр, який заспіває вам саме піснею тієї пташки, про яку ви зараз читаєте. Для цього – варто натиснути тільки одну кнопку.
Щоб чарівну співочу книжку безпечно донести додому – у видавництві подбали про спеціальну упаковку з міцними ручками.
Матеріал взято з  http://www.chytomo.com

     Є сфери реалізації, де жіночі успіхи помітні, і сфери, де ці успіхи – дуже поодинокі. Свого часу Мар’яна Савка висловилася: «Мені видається, у сферах, у структурах, де все чітко регламентовано, ієрархізовано, жінці складніше дійти значних висот. Легше, де тобі не дихають у спину, у тебе немає начальника, ти воюєш тільки з собою. Наприклад, у сфері мистецтва чи літератури, де кожен за себе – маємо помітні результати. Ікона літератури ХХ століття – це Ліна Костенко. Провідний філософ-літературознавець – Соломія Павличко. У голові руху сучасної літератури йде Оксана Забужко. ЇЇ останній роман – це відкриття таких важливих, наболілих і чесних тем, за які не взявся жоден чоловік. А хто у Львові успішно ініціював і далі успішно веде найбільший книжковий ярмарок? Олександра Коваль. Нікому з чоловіків не вдалося такого зробити. Тож коли жінка ставить собі конкретну мету, вона може цього досягнути».
     Традиційними у сенсі жіночої фахової самореалізації є система освіти, охорони здоров’я, культурна сфера. Тут є ціла плеяда прикладів жіночого успіху. І розділяти прозу на «жіночу» та «чоловічу», некоректно, але все ж, не можна ігнорувати того факту, що у постарадянській Україні з’явилася надзвичайно яскраве і на диво численне сузір’я жінок-письменників та літературознавців, що докорінно змінили образ сучасної української літератури. Більше того у багатьох відношеннях це нове талановите покоління жінок виявилось набагато радикальнішими, сміливішим та ближчим до західних ідей, ніж чоловіки, котрим було значно важче поміняти усталені і радянські часи літературні канони.
     Цікавою є літературна творчість сучасних жінок України. Тут роль піонера належить, безперечно, Оксані Забужко: скандальний роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996) став першим бестселером у пострадянській Україні.