У кожній мові є щось таке, що не дає спати іноземцям, які вчаться цієї мови. Але деколи і нам, її носіям, важко вимовити те чи інше слово. Наприклад, слово «безперспективняк» я і досі з першого разу не можу осилити. А воно, між іншим, входить до списку сучасних скоромовок.
    У співочій українській мові є багато цікавих скоромовок. Про їхню користь, думаю, можна навіть і не писати. Давайте краще спробуємо повторити їхню вимову за героїнями нашого заходу. Можливо, саме Ви наступного разу виборете почесний титул «Міс Триндичихи»?:)

   Коли минулого року я була головою журі міського конкурсу «Найкращий читач року», мене приємно вразило те, що багато дітей-учасників конкурсу для презентації улюбленої книги обрали твори письменника Всеволода Нестайка. Цьогорічна картина виявилася зовсім іншою: підлітки здебільшого читають саги про вампірів та іншу нечисть. Цей факт зміни читацьких смаків серед дітей підштовхнув мене до роздумів: а що читаємо ми, сучасні дорослі? Які автори популярні серед дорослої аудиторії?

   Був час поритися в Інеті, поцікавитися даною темою, і ось до чого призвела моя «розвідка».  

  Наприкінці 2010 року, підводячи підсумки року, журнал «Главред» склав власний рейтинг «ТОП-10 найуспішніших українських письменників» і таким чином дізнався, кого в Україні найбільше читають і найактивніше купують. При складанні рейтингу враховувалися виключно тиражі примірників книжок, проданих за часів незалежної України і виключно на її території. Враховувалася продана кількість паперових книжок, а не електронних чи аудіоверсій. Крім того, рейтинг складався виключно з авторів, які живуть і творять в Україні і відомі перш за все своїми художніми творами. 

   Топ-десятку очолювала маловідома у широких колах письменниця Симона Вілар (псевдонім харківської письменниці Наталі Гавриленко) із 933 тисячами примірників проданих в Україні, друге місце - Андрій Курков (близько 500 000), третє - Всеволод Нестайко (близько 300 тисяч), далі йдуть Марина і Сергій Дяченки (близько 300 000), Марія Матіос (близько 300 тис.), Лада Лузіна (близько 250 тис), Люко Дашвар (близько 200 000), Андрій Кокотюха (близько 200 000), Оксана Забужко (≈ 130 000), Юрій Винничук (≈ 100 000).
   Результат рейтингу виявився доволі цікавим. До десятки увійшли три суто російськомовні автори, один творчий тандем, три автори, що пишуть під творчими псевдонімами, авторка класичних жіночих романів та один дитячий письменник…
   Стенограму конференції можна продивитися тут

   Про кожного з переможців можна прочитати тут 

   Про Симону Вілар - першу українську письменницю-"мільйонерку" читайте  тут

   З чого починається знайомство з книгою? Звичайно, із казок, що розповідає нам мама або бабуся. Або  з дитячих «страшилок» у піонерському таборі чи шалаші, побудованому в чагарниках двору. Не грає ролі «як», важливо «коли» ми знайомимося з книгою, а відбувається це дуже рано: ми ще не уміємо самостійно читати. Саме тому діти так люблять розглядати картинки у книгах – це дає їм можливість ввімкнути свою уяву і фантазію.
  Свого часу я любила слухати казки з платівок у виконанні популярних артистів. Радіопостановки так само мали своїх слухачів. Ці програми був відомі усім школярам і завоювавли величезну аудиторію в колишньому Союзі. 

   Книги, бібліотеки, платівки з літературними творами, радіо програми – все це було тим, що складало "начитаність" країни, яка колись вважалася такою, де  найбільше читають.   

   Що мають діти нового століття? Сьогодні у нас є ще один прекрасний спосіб знайомства дитини із книгою. Це аудіокниги. Спосіб цей не лише простий і доступний, але й сучасний. При постійній нестачі часу, аудіокнига частково може замінити дитині дорослого, узявши на себе функцію «розповіді казки».    

   Молоді люди з МР3-плейерами із записаними на них популярними літературними творами – яскрава прикмета сьогоднішнього дня. Сучасні аудіокниги – це високохудожні авторські твори, забезпечені музичним супроводом, різними звуковими спецефектами. Багато що в сприйнятті літературного твору змінюється залежно від методів подачі матеріалу. 

Пам'ятаю, коли вчилася 9 класі, в країні якраз був період тотального дефіциту. Потребували всього і завжди. Щодня, повертаючись з подружками зі школи додому, заходили до книжкового магазину: подивитися, погортати сторінки книг, поринути у незвичайну атмосферу пригод героїв, і, коли повезе, купити вподобаний твір.

    Ось так, дотримуючись традиції відвідин книжкового магазину, поступово я склала гарну дитячу бібліотечку. Батьки дивувалися, навіщо у нашій домашній книгозбірні другі екземпляри Чарівника Смарагдового міста, Мері Поппінс і Мумі Троля. А я збирала свою, особисту. І як Ви думаєте, для кого? Для своєї майбутньої дитини. За багато років до народження мого маляти, я почала прищепляти йому любов до книги.

    Нині у мене підростає чудовий син, який любить літературу і який читає багато, але дуже вибірково і вдумливо. 17-річний хлопець, який може “дати фору” деяким дорослим, дискутуючи із різних галузей знань. Син, який постійно цікавиться у матері-бібліотекаря, чи прочитала вона 100 книг, з якими обов'язково повинна ознайомитися кожна освічена людина. Син, який не може зрозуміти мій вибір професії: не престижно, мовляв, мала зарплатня і взагалі, кому потрібні сьогодні ці бібліотекарі?

    У цей самий час багатьох цікавить: чи престижна сьогодні професія бібліотекаря, чи потрібні бібліотеки сучасній Україні? Тому хочеться дещо розвинути тему і подискутувати із читачами та колегами відносно цікавої, на мій погляд, думки: «Якщо нас немає в бібліотеці, нас не існує?»

   Мистецтво лялькового театру існує декілька тисячоліть.  

   З історії нам відомо про домашній театр в інтелігентних українських родинах, зокрема в родині Гоголів, Косачів, Заньковецьких, Крушельницьких, Тобілевичів, Рильських, Марійки Підгірянки. Його роль була не останньою в процесі формування таких митців, як Леся Українка, Іван Карпенко-Карий тощо. 

    Проте сьогодні в Україні, за визнанням письменниці О.Забужко, на жаль, уже зросло ціле покоління людей, які не бачили театральних постановок. Багато в чому театр підмінили мультсеріали, художні фільми. Відомо: у спілкуванні з безпосередньою лялькою, яка говорить зі сцени, і спілкується з глядачем наживо, криється неповторний шарм дитячого театру.
    Психологи вважають, що казки впливають на дітей ефективніше, ніж нудні нотації. Дитяча аудиторія - найщиріша у світі, обманути її дуже важко. Дітям цікавий ляльковий театр. Бо вдома у них є різні іграшки, але вони не рухаються і не ходять, нічого не розповідають і нічого не запитують. А тут ляльки все вміють і, крім того, ведуть з малечею цікаву розмову. Маленьких бердичівлян працівники бібліотеки для дітей вирішили захопити сценічним дійством і тим самим залучити нових користувачів до бібліотеки і читання. У ляльковому театрі бібліотеки позитивна енергетика, мабуть тому, що чарівне дійство об”єднує душі гарних і добрих людей -  бібліотекарів.