...Полгода назад, разочаровавшись в сетевых форумах как форме общения, я попала по чьей-то ссылке на сайт блогеров. И осталась там, кажется, надолго.
Одни рассматривают блог как некий литературный проект. Другие ведут обычный дневник, записывая события дня, смешные моменты, услышанный анекдот, выставляя фотографии воскресной вечеринки и прогулок в парке с семьей. Третьи выплескивают накопившиеся проблемы, обиды и желчь. А четвертые создают себе вымышленный образ, и со временем прочно вживаются в него.
Некоторые блогеры стараются в журнале казаться себе и другим лучше, чем они есть на самом деле, приукрашивая обычные события. И это совершенно нормально - многие люди заслуживают больше, чем имеют, просто у них нет возможности это получить; блог позволяет превратить мечты в реальность, хотя бы виртуальную. Существует множество поэтических, художественных и кулинарных блогов - и это прекрасно: столько талантливых личностей получили, наконец, возможность поделиться с миром своими работами...
…А вообще-то блог - единственное место, где я могу побыть сама собой. Никто из моих личных знакомых о существовании блога не знает, это дарит пьянящее ощущение безнаказанности.
В реальной жизни, к сожалению, много притворства: нужно соблюдать приличия, улыбаться, быть вежливым, громко высказывать интерес к чему-то нестерпимо скучному и восхищаться всякой ерундой потому, что так принято, так положено. А в сети всего этого не нужно. К тому же никто не знает, пишу я о себе настоящей или же попросту сочиняю.

                                 Горац Евгения «Пища Мастеров»
У деякому царстві, у деякому «государстві» вирішили мудрі, розумні та досвідчені бібліобджілки скликати всіх своїх друзів на Ярмарок. І перекинули вони чарівні бібліомістки від регіону до регіону, щоб вільно могли посланці дістатися до славного граду Києва. Діставалися довго: ті, хто південніше – повз Лукомор’є, ті хто північніше – через господарство Сніжної королеви, і взагалі хто як – звідусіль зліталися вони відомими і невідомими повітряними доріжками. Навіть заморські бібліопосли прибули до столиці. Злетілися всі бджілки до казкового Українського Дому – серця культурних подій. Із тридев’ятих царств, із тридесятих «государств» привезли вони свої інновації. Не прості, а цікаві. І ми, представниці Житомирщини бібліотечної, мешканці славного міста Бердичева, теж вирішили завітати на той Ярмарок: людей подивитися, себе показати. ЯРМАРОК…Він вирував, неначе вулик, усі запрошені снували, подібно працьовитим мурашкам, скрізь чулася різна мова, на якій спілкувалися учасники, а від кількості гарних, усміхнених і чарівних бджілочок просто сліпило очі. Несподівані і напрочуд творчі ідеї, презентації, спілкування з колегами, майстер-класи, тренінги, нагородження найгідніших із гідних – все це Перший ЯРМАРОК інноваційних бібліотечних послуг та електронного врядування.    
Зачаровані мандрівниці озиралися навкруги недовго: всередині Дому було багато підказок : праворуч підеш – із роботою ЗМІ познайомлять, ліворуч – до зірок бібліоблогосфери потрапиш, а прямо ризикнеш піти – як працювати із місцевою владою навчать. Час розписаний по хвилинам, тільки і встигай  скрізь, щоб не пропустити цікаве.   
     Кожна працьовита бібліотечна сімейка представляла і захищала свої ідеї, ділилася з добрими колегами та послами своїми інноваціями. Веселі і привітні бджілки зустрічали нас у своїх світлицях. Дивували нас своїми здібностями: самі грали, самі танцювали, самі пісні співали, самі ідеями проектів ділилися. Зупинялися і ми біля кожного стенду, задумливо почісуючи світлі голови: кому ж надати перевагу і віддати свій голос для перемоги? 
Все встигли роздивитися, всьому намагалися навчитися, але це лише казка довго мовиться, а на Ярмарку швидко час летить. Довелося дякувати організаторам і вирушати у дорогу додому.         
Одне зрозуміли: у бібліотечному царстві головне знайти свій невичерпний сад із молодильними яблуками і колодязь із живою водою. І нести безцінні інформаційні скарби до своїх читачів. А за рік, дай Боже, зустрітися всім на Ярмарку і дивувати світ та одне одного новими ідеями.

І ми там були соки, каву пили. 
Для своєї роботи ідеї взяли, 
Одним словом - гарно поярмаркували
«Самая лучшая и драгоценная книга — та, которая по прочтении не оставляет меня в прежнем состоянии; книга, которая приводит в движение во мне новое благородное чувство, или новое великое стремление, или новую высокую мысль; книга, которая двигает меня с места или заставляет двигать находящихся кругом; книга, которая пробуждает меня от глубокого сна, или заставляет выскочить из грязи равнодушия, или ведет на дорогу, где я развяжу один из жизненных узлов» (Амин Ар-Рейхани)

Одні читають багато, інші мало. Але в кожного із нас є найулюбленіша книга. Давайте разом складемо список із наших задушевних «співрозмовників». А допоможуть налаштуватися на потрібну хвилю плейкасти, свого роду презентації улюблених книг. Отже, почнемо:
Г.Х.Андерсен. Дюймовочка
С.Михалков. Веселый турист
Дж.Р.Р.Толкин. Властелин колец
Стругацкие. Обитаемый остров
Сэлинджер. Над пропастью во ржи
Л.Толстой. Анна Каренина
Э.Л.Войнич. Овод

Найвідоміші люди Росії  назвали свої улюблені книги
Приєднуйтесь і ви!

     У кожній мові є щось таке, що не дає спати іноземцям, які вчаться цієї мови. Але деколи і нам, її носіям, важко вимовити те чи інше слово. Наприклад, слово «безперспективняк» я і досі з першого разу не можу осилити. А воно, між іншим, входить до списку сучасних скоромовок.
    У співочій українській мові є багато цікавих скоромовок. Про їхню користь, думаю, можна навіть і не писати. Давайте краще спробуємо повторити їхню вимову за героїнями нашого заходу. Можливо, саме Ви наступного разу виборете почесний титул «Міс Триндичихи»?:)



   Коли минулого року я була головою журі міського конкурсу «Найкращий читач року», мене приємно вразило те, що багато дітей-учасників конкурсу для презентації улюбленої книги обрали твори письменника Всеволода Нестайка. Цьогорічна картина виявилася зовсім іншою: підлітки здебільшого читають саги про вампірів та іншу нечисть. Цей факт зміни читацьких смаків серед дітей підштовхнув мене до роздумів: а що читаємо ми, сучасні дорослі? Які автори популярні серед дорослої аудиторії?
   Був час поритися в Інеті, поцікавитися даною темою, і ось до чого призвела моя «розвідка».  
  Наприкінці 2010 року, підводячи підсумки року, журнал «Главред» склав власний рейтинг «ТОП-10 найуспішніших українських письменників» і таким чином дізнався, кого в Україні найбільше читають і найактивніше купують. При складанні рейтингу враховувалися виключно тиражі примірників книжок, проданих за часів незалежної України і виключно на її території. Враховувалася продана кількість паперових книжок, а не електронних чи аудіоверсій. Крім того, рейтинг складався виключно з авторів, які живуть і творять в Україні і відомі перш за все своїми художніми творами. 
   Топ-десятку очолювала маловідома у широких колах письменниця Симона Вілар (псевдонім харківської письменниці Наталі Гавриленко) із 933 тисячами примірників проданих в Україні, друге місце - Андрій Курков (близько 500 000), третє - Всеволод Нестайко (близько 300 тисяч), далі йдуть Марина і Сергій Дяченки (близько 300 000), Марія Матіос (близько 300 тис.), Лада Лузіна (близько 250 тис), Люко Дашвар (близько 200 000), Андрій Кокотюха (близько 200 000), Оксана Забужко (≈ 130 000), Юрій Винничук (≈ 100 000).
   Результат рейтингу виявився доволі цікавим. До десятки увійшли три суто російськомовні автори, один творчий тандем, три автори, що пишуть під творчими псевдонімами, авторка класичних жіночих романів та один дитячий письменник…
   Стенограму конференції можна продивитися тут
   Про кожного з переможців можна прочитати тут 
   Про Симону Вілар - першу українську письменницю-"мільйонерку" читайте  тут