Ганна Чубач: Всели надію в кожну долю...

У 2003 році до нашої бібліотеки прийшла влаштовуватися на роботу нова людина. Виявляється, це було так давно, що з того часу лише пам'ятаю: молода жінка у яскраво голубій сукні,  з гарною фігурою і стрункими ніжками:-)  А ще вона дуже гарно декламувала вірші...

А у мене від часів не такої вже й далекої юності залишився зошит, у який ще дівчам вписувала твори, які припали до душі... Але була я дитям Радянського Союзу, вчилася у російськомовній школі, тому, звісно, в заповітному зошиті були шедеври Асадова, Тушнової, Євтушенко та інших.  І аж ніяк я не могла знати віршовані рядки, які з таким натхненням одного разу мені прочитала Валя... Для неї ця сповідь поетеси стала девізом життя...

Нехай мені доля вготовила муки.
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки,
Я буду молитись на свій ідеал.
Нехай моя доля знедолена плаче,
Карає і мучить нестерпним життям,
Я – все-таки сильна, я щось таки значу,
Я світ цей дивую красивим дитям.
Накотяться біди – повинна здолати,
Підкориться туга- повинна змовчать
Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,
Запалена Богом остання свіча.
І хто мене кине – покинутий буде.
І хто словом осудить – осудиться сам.
Земна і небесна – такою прибуду!
Такою достанусь грядущим вікам.

Ганна Чубач... від моменту почутого ця жінка стала для мене майже Янголом... Бо у житті було стільки перепитій, а її слова повертали до нормального життя...

У нашій бібліотеці не було жодного видання Г.Чубач, інтернет тоді ще не зайшов у наші домівки... Але якась дивна випадковість занесла тоненьку книжечку поетеси до особистої бібліотеки мого дідуся - ото на її долю і випало бути читаною-перезачитаною...

...Під час роботи на радіо шеф якось запитав, чи знаю я дитячу пісеньку "Черепаха Аха"?  І ми колективом підсіли на чудасію:-)))

До того ж виявилося, що автор слів та музики - Ганна Чубач!

... І ось колеги оформили нову виставку у читальній залі... Я зайшла - і серед різнобарв'я книжок, відразу вихопила оком - 

Відкрила і...

Молитва за дітей

Липневої ночі липи запахли.

Липневої ночі зорі цвітуть.

Липневої ночі руки, як птахи:

Радість польоту в собі бережуть.

Тільки навіщо кудись нам летіти?

Будем горнутись: крило - до крила.

В літеплі літа сплять наші діти.

Світе жорстокий, вділи їм тепла!

Світе жорстокий, світе трагічний,

Всоте, як вперше, молю:

- Дай моїм дітям віру у вічність,
Много любові і мало жалю!
Потім благаю:

- Спаси їх од муки!

Потім тихенько у нічку шепчу:

- І вбережи від гіркої розлуки!

Мудрості жити, може, навчу...

В осінньому дні

Я деревам в саду признаюся - 

Бо ж комусь це повинна сказать, - 

Що дивитися в небо боюся,

Коли гуси у вирій летять.

Бо не сумно, а боляче й тяжко

Проводжати згуртований клин.

Я тоді, як покинута пташка

У невпинному плині хвилин.

Щось про щастя піснями курличу

В безнадійно осінньому дні.

Й розумію, що вже не прикличу

Ні птахів, ні років, ні рідні. 

Катрени

Даремно люди роки лічать

І нарікають на життя.

Життя - твоя маленька вічність,

Де вимір часу - почуття.

Не зайва наука така,

Тому повтори разів триста:

"У рабство дорога - легка,

До волі дорога - терниста".

Довго падала сніжінка.

І тому вона - сумна. 

"Ой, холодна!" - каже жінка.

Юнка мовить: "Чарівна!"

Я вийшла в сад. А він - цвіте!

І не жаліється на те, 

Що снігом землю замело

Й нелегко вижити було.